Країна, яка одна із перших у світі почала застосовувати трансплантацію органів... 
Чомусь не знаходжу інформації, скільки трансплантацій виконано в Україні і скільки на це потрачено державних коштів...

Лікування за кордоном: кількість та вартість проведених органних трансплантацій у 2017 році

Більшість українців, які у 2017 році були направленні на лікування за кордон, потребували трансплантації органів (серця, серця-легенів, нирки, печінки).  

Міністерство охорони здоров’я у 2017 році профінансувало лікування 40 українських громадян (з них 8 – діти), які потребували трансплантації серця.  Загальна вартість цього виду медичної допомоги становила близько 5 184 000,00 дол. США. У середньому ж вартість проведення трансплантації серця для українських громадян за кордоном становить 96 000,00 дол. США.

Оскільки з 2012 року Україна не входить до групи країн ЄВРОТРАНСПЛАНТ проведення трансплантації серця можливе для українських громадян лише у Республіці Білорусь (РНПЦ «Кардіологія» м. Мінськ та «Брестська обласна лікарня» м. Брест) та Індії («Fortis Malar Hospital», Chennai, India, «Gleneagles Global Hospital», «Apollo»).

Ще один вид медичної допомоги, якої потребували українські громадяни, що були направлені на лікування за кордон – проведення трансплантації комплексу серця/легені. По цьому напрямку у 2017 році МОЗ України профінансувало лікування 23  людей, із них 4 дітей.

Для проведення вищезазначеної операції українські громадяни направлялись виключно до клінік Індії. У середньому вартість трансплантації комплексу серця/легені становить 145 000,00 дол. США.

У 2017 році на проведення трансплантації нирки було направлено 44 людей (з них 11 – діти) до Республіки Білорусь та один дорослий – до Туреччини. Загальна вартість профінансованого лікування по цьому напрямку становила 1 365 049,00 дол. США.

Яку медичну допомогу надавали українським пацієнтам за кордоном у 2017 році читайте тут: https://bit.ly/2k5eteJ

Нагадаємо, за останній рік значно зросло фінансування програми лікування громадян України за кордоном і, відповідно, кількість людей, які змогли взяти у ній участь. Так, протягом 2017 року за кошти програми – 628 341 тис грн – за кордоном було проліковано 226 людей. Водночас, цього поки недостатньо, щоби всі могли отримати необхідну медичну допомогу за програмою.

І ще інформація... Річної давності...

Понад 90 тисяч українців потребують операції з трансплантації цього важливого органа

24.05.2017 23:16

І без операції більшість з них — приречена. Є лікарі, які можуть це робити, є потенційні донори (скажімо, щороку в Україні трапляється 3000 ДТП, жертви яких можуть стати донорами органів), проте Україна пасе задніх у цій галузі медицини. У чому справа? Хто чи що гальмує розвиток трансплантології? Кому це вигідно? Газета Експрес спробує це з’ясувати… А Казахстан — попереду — В Україні тисячі людей потребують трансплантації, але операції з пересадки органів становлять лише 0,8% від всіх операцій — в чому причина? — Якщо бути точним, то потреба в щорічній кількості пересадок становить 3653 операції, з них пересадок нирки — 2 115, печінки — 830, підшлункової залози — 30, комплексу “підшлункова залоза плюс нирка” — 89, серця — 328, легень — 240, комплексу “серце — легені” — 3, кишківника — 42, — каже Костянтин Руденко, головний кардіохірург МОЗ України. Між тим, у 2016 році в Україні було проведено лише 5 трансплантацій печінки, 2 трупні трансплантації нирки та 93 — родинні. Відчуваєте різницю? Між тим, саме трансплантація визначає рівень медицини в країні. Скажімо, 90 тисяч українців мають важкий ступінь серцевої недостатності, і єдиним порятунком для них є трансплантація серця. А за 16 років в Україні вдалося провести лише 10 пересадок серця. Для порівняння: у Білорусі проводять 100 операцій з пересадки серця щороку, у Казахстані — 100 трансплантацій протягом двох років. Я вже не говорю про країни Європи, де такі операції є звичайним методом лікування. — У чому проблема? Раніше лікарі нарікали на відсутність законодавства, проте торік ухвалили новий закон… — Так, новий закон із трансплантації пройшов перше читання навесні 2016 року, проте друге читання, яке мало відбутися восени, так і не відбулося. Робоча група провела приблизно десять засідань, але редакцію нового документа досі опрацьовують. Між тим, без фінансування зрушити трансплантологію з місця нереально. Адже це це високотехнологічна галузь, яка вимагає вкладень. А на сьогодні ситуація така: рівень фіннансування проведення операцій — 0%, рівень закупівлі обладнання — 0%. От і доводиться хворим шукати порятунку за кордоном. У 2016 році за програмою державного лікування за кордон було відправлено 136 осіб. На це було витрачено 380 мільйонів гривень. У черзі на трансплантацію стоять більше як 50 людей, з яких 15 — на пересадку серця. Презумпція згоди, презумпція незгоди… Та яка різниця? — Найбільше суперечок викликає питання презумпції згоди чи незгоди щодо донорства. Яка система діє в Україні? — Зараз в Україні діє презумпція незгоди, яка означає наступне: якщо людина не висловила своєї згоди, щоб її органи після смерті були взяті як донорські, автоматично вважається, що вона незгодна, — пояснює нардеп Олег Мусій, один із співавторів законопроекту 2386а-1 про трансплантацію. — Тобто, донором може стати лише та людина, яка при житті дала дозвіл на це. Якщо ні, дозвіл мають дати родичі померлого, які в 99% випадках відмовляються. Новий законопроект залишає презумпцію незгоди, проте я вважаю, що для України ментально більше підійшла б презумпція згоди — якщо за життя людина не заявила про вилучення органів після смерті, це означає, що вона автоматично згодна. За цим принципом живуть більшість країн Європи. Саме тому кiлькiсть трансплантацiй там значно вища, нiж в Українi. Наприклад, в Іспанії роблять понад 40 пересадок нирок на 100 тисяч населення на рiк. — Презумпція згоди чи незгоди, відсутність фінансування чи менталітет — це все міфічні причини, якими вигідно пояснювати відстутність розвитку трансплантології в Україні, — впевнений Ігор Писаренко, єдиний в Україні трансплант-координатор, лікар-анестезіолог Запорізької міської клінічної лікарні. — Скажімо, в світі приблизно порівну країн, де діє презумпція згоди чи незгоди. На кількість трансплантацій це ніяк не впливає. А от реальними проблемами є діагностика смерті мозку, яку неможливо зробити через відсутність спеціальної апаратури, та відсутність системи трансплант-координаторів. — Справді, лише 3% реанімацій на сьогодні оснащені газовими аналізаторами, а в решті 97% реанімаційних відділень неможливо встановити діаноз “смерть мозку”, — каже Віктор Сердюк, президент Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів. — Під цим діагнозом розуміється повна й незворотна втрата головним мозком людини всіх його функцій, що реєструються на тлі працюючого серця та вентиляції легень. Це — обов’язкова умова, без якої не може відбутися вилучення органів. А в нас, щоб діагностувати смерть мозку, має зібратися консиліум, перебачено купу бюрократичної та паперової тяганини, от лікарі й не хочуть зв’язуватися з цим. — А що це за система трансплант-координаторів? — В Україні є лише один лікар “трансплант-координатор”, тоді як у кожній клініці Європи чи США їх є цілий штат. Саме на нього покладена розмова з родичами. Він пояснює, що в будь-якому випадку органи будуть вилучені під час розтину, — пояснює Ігор Писаренко. — Тому від рішення родичів залежить, будуть органи вилучені “просто так” чи для врятування чийогось життя. І є пряма кореляція між системою трансплант-координації та рівнем донорства. Ще одна реальна проблема — листи очікування. Скажімо, в Казахстані в таких листах перебувають 3052 людини, у США — 121,375 чоловіка, з них 78,014 — в активному листі (при цьому щоденно вмирають 20 — 22 людини, які не дочекалися донора). Тобто, ведеться чітка статистика. У нас навіть точної цифри, скільки людей потребують пересадки того чи іншого органу, нема… К. Руденко: — Справді, в Україні досі нема реєстру донорів. Це при тому, що щороку в країні стається 3000 ДТП. А це означає, що гине від 40 до 60 потенційних донорів у розрахунку на 1 мільйон осіб. Кожен такий донор міг би врятувати 4 — 6 осіб. Марина МОРОЗ

І ще одна...

Трансплантологія по-українськи: смерть через безладдя

Щорічно близько 5 тисяч українців потребують пересадки органів.

В Україні такі операції роблять менше, ніж двом сотням з них.

Ще декілька сотень хворих проходять через трансплантацію органу за кордоном – за рахунок благодійної допомоги, власних та, подекуди, державних коштів.

Ці люди отримують шанс на життя, а інші тисячі хворих приречені на смерть.

Чи врятує життя презумпція згоди?

Найбільшим каменем спотикання у вирішенні проблеми трансплантації в Україні часто називають недосконалість законодавства щодо трупного донорства.

Мовляв, за загальними підрахунками, щорічно гине близько 3 тисяч українців – потенційних донорів органів. Вони могли б врятувати життя 10 тисяч хворих, якби була презумпція згоди на посмертне використання їхніх органів.

(Презумпція згоди – це коли особа за життя подає заяву про небажання стати донором після смерті. Якщо такої заяви немає – згода бути донором дається за умовчанням. За презумпції незгоди особа має задокументувати свою згоду стати посмертним донором).

Втім, проблема законодавства набагато глибше, ніж діюча презумпція незгоди на посмертне донорство органів.

Сама по собі наявність органу для пересадки не врятує життя пацієнта, якщо немає адекватних “листів очікування”, реального реєстру донорів, сучасної інфраструктури та обладнання для діагностики смерті мозку, підбору сумісності донора та реципієнта, забору та трансплантації органу; якщо недостатня кваліфікація лікарів; якщо немає подальшого забезпечення пацієнта імуносупресивними препаратами та реабілітацією тощо.

На жаль, в Україні з цим є проблеми. Наочно це демонструє ситуація з хворими, які потребують пересадки кісткового мозку.

Трансплантація кісткового мозку: в полоні фейків

На відміну від пересадки органів, трансплантація кісткового мозку не пов’язана з трупним донорством.

Це не хірургічне втручання, а медична процедура, під час якої хворій людині вводять спеціально оброблені стовбурові клітини (власні, аутологічна трансплантація, або донорські, аллогенна). Це безпечно для донора та дозволяє врятувати життя людині з лейкозом, лімфомами, серйозними порушеннями імунітету та деякими злоякісними пухлинами.

Кістковий мозок є органом кровотворення та імунної системи. Для того, щоб прибрати хворий або нефункціонуючий повноцінно кістковий мозок, необхідно застосувати не хірургічне втручання, а хіміотерапію у великих дозах і винищити неповноцінний кістковий мозок, після чого він та імунна система замінюються донорськими.

Клітини для пересадки найчастіше беруть з крові. Кров донора пропускають через спеціальний прилад, вилучаючи стовбурові клітини, та повертають кров донору. Ці стовбурові клітини здатні врятувати чиєсь життя.

Також джерелом стовбурових клітин може бути кістковий мозок донора. Ця процедура проводиться під загальним наркозом, донора госпіталізують в клініку на один день. Під час процедури у нього вилучають близько 5% від загального обсягу кісткового мозку. Така втрата не відчутна для самого донора, а організм компенсує її протягом двох тижнів.

Однак в Україні дорослим не роблять операцій з пересадки кісткового мозку від родинних та неродинних донорів – немає людських, матеріальних та технічних ресурсів.

Дітям начебто роблять, але й тут питань більше, ніж відповідей. Протягом останніх трьох років проведено близько 25 таких операцій, хоча щороку потребують трансплантації близько 300 дітей.

З трьохсот дітей з онкогематологією лише сотні підходить аутотрансплантація. Близько 200 необхідні донорська пересадка. З них лише 25% мають родинних сумісних донорів.

Решту дітей може врятувати неродинний донор, яким потенційно може стати кожна людина. Але в Україні бази донорів кісткового мозку немає, хоча державний реєстр донорів клітин кісткового мозку є, і ця структура отримує фінансування з бюджету.

За кордоном такі операції обійдуться родині хворої дитини у декілька мільйонів гривень, включаючи пошук донора.

У розвинутих країнах є бази з даними всіх охочих стати донорами. База, що відповідає міжнародним стандартам, отримує доступ до міжнародного реєстру донорів клітин кісткового мозку. В ній люди шукають сумісних донорів по всьому світу.

В Україні також має бути така база. І вона, начебто, є. Державний реєстр донорів клітин кісткового мозку створений у 2009 році.

Теоретично лікар має подати запит на трансплантат для конкретного пацієнта. А практично цього не можна зробити, оскільки не існує навіть форми для подання запиту.

Як з’ясували журналісти програми “Слідство.інфо” (Громадське телебачення), за 8 років існування реєстр поповнився лише на 120 зразків потенційних донорів, а в останнє він відновлювався у 2014 році.

При цьому, на фінансування цієї структури витрачено понад 4 млн грн. за період 2009-2013 років з бюджету Управління інноваційних проектів державного експертного центру МОЗ України.

Вірогідність знайти в реєстрі сумісного неродинного донора складає 1:40 000. А в українському реєстрі всього 120 донорів! (для порівняння, в бельгійському – 73 тис.)

В Україні стати добровільним донором, тобто потрапити в реєстр дуже непросто, навіть при всьому бажанні врятувати чиєсь життя.

Українські лікарі вміють робити такі операції. Але навіть наявність реального реєстру донорів для доступу до неродинних трансплантатів не вирішить питання. Адже на сьогодні в Україні фактично відсутнє матеріально-технічне забезпечення для цього (для доопераційного типування, операційного оснащення тощо).

Єдине відділення, де дітям роблять пересадку кісткового мозку від донорів, фізично не зможе прийняти всіх, кому потрібна така операція. Ось і виходить, в Україні не тільки дорослим, але і дітям не роблять пересадки кісткового мозку.

Людські життя мовою грошей

Підраховано, що, наприклад, в 2015 році українці витратили за послуги трансплантації за кордоном $43 млн.

Українські пацієнти отримували лікування в Білорусі, Ізраїлі, країнах Європи.

Наприклад, за операцію з пересадки нирки доводиться заплатити $60 тис. при собівартості близько $10 тис. В Україні вартість такої операції складає близько 120 тис. грн.

У 2016 році на трансплантологію з Держбюджету було виділено 6 млн грн., а на лікування пацієнтів за кордоном – 220 млн грн.

Гроші, які вивозяться з країни, могли б бути направлені на побудову власної повноцінної системи трансплантації. Тисячі життів можна було б врятувати, зекономивши колосальні державні кошти.

Щоб дати шанс на життя людині, якій потрібна пересадка кісткового мозку, не потрібна презумпція згоди на трупне донорство. Відверто кажучи – не потрібна чиясь смерть.

Шанс на життя залежить від злагодженої роботи системи: від рекрутингу та ведення реєстру донорів до розумного розподілу фінансування, кваліфікації лікаря, наявності матеріально-технічної бази для на всіх етапах підготовки донора та реципієнта, лікування та реабілітації хворого.

Тема трансплантації органів не є якоюсь винятковою чи такою, що стосується обмеженої кількості людей.

Правда в тому, що від хвороб, при яких може знадобитися пересадка органу, незастрахований ніхто з нас, з наших близьких чи рідних.

І поки Україна не налагодить роботу системи, використовуючи сучасний світовий досвід та позбувшись від фейків, в нас будуть вмирати від раку крові діти та дорослі. А ті, кому пощастить всією країною зібрати мільйони гривень, будуть фінансувати іноземну медицину, яка, на відміну від рідної, дасть їм шанс на життя.

Основним напрямком своєї роботи у складі Громадської Ради при МОЗ я обрав вирішення проблеми з трансплантологією в Україні.

Існує багато перепон, і не лише законодавчих, через які щороку вмирають тисячі дітей та дорослих, не дочекавшись необхідного лікування.

До цього напрямку вже зараз готові приєднатися і інші члени ГР, а також експерти, які безпосередньо займаються питанням трансплантології.

Громадська рада не зможе самотужки змінити систему, але вона має стати платформою для конструктивного діалогу між громадськістю, пацієнтами, медичною спільнотою та владою.

Зволікати з вирішенням питання трансплантології в Україні далі не можна – час об’єднувати зусилля для її вирішення.

Тимофій Бадіков, голова правління ГО “Батьки за вакцинацію” , член Громадської Ради при МОЗ

 

Джерела: http://moz.gov.ua/article/news/likuvannja-za-kordonom-kilkist-ta-vartist-provedenih-organnih-transplantacij-u-2017-roci

http://expres.ua/digest/2017/05/24/244126-ponad-90-tysyach-ukrayinciv-potrebuyut-operaciyi-transplantaciyi-cogo

https://life.pravda.com.ua/columns/2017/06/27/224958/