Banksy pays superhero tribute to Britain’s NHS staff

Thanks to Banksy from me and all medicals!

A young boy chooses a nurse as the superhero he wants to play with over Batman and Spiderman in a new artwork by Banksy that encapsulates the gratitude Britons have felt toward the country’s National Health Service during the coronavirus crisis. The painting by the secretive street artist was unveiled at University Hospital Southampton, in south England, on Wednesday.

 


Погляд фармацевта на ситуацію… (за матеріалами «Аптека»)

Інтерв‘ю з представником фармації. Є досить цікаві речі...
Більша частина глобального інформаційного поля сьогодні — інформація про COVID-19. Це і статистики, і новини щодо розробки вакцин/ліків, протоколи лікування, забезпечення медиків. Проте чомусь у цьому контексті зовсім мало уваги приділяється фармацевтам. Про ситуацію, що на сьогодні склалася в Україні, та своє бачення проб­лемних питань і шляхи їх вирішення розповідає Олег Клімов, голова правління ГО «Все­українська фармацевтична палата», член Ради Міжнародної федерації фармацевтів (International Pharmaceutical Federation — FIP).
Олеже Івановичу, яке ваше бачення ситуації, що склалася на сьогодні в Україні?

— Увесь масив інформації щодо COVID-19 як сніжна лавина обрушився через всі існуючі канали передачі інформації (засоби масової інформації, інтернет, соціальні мережі) на психіку громадян, які сприйняли цей інформаційний шквал кожен по-своєму.

На мою думку, яскравим маркером соціальної свідомості та поваги до оточуючих стала поведінка громадян України один до одного. Так звана самоізоляція, в якій начебто знаходяться сотні тисяч наших співвітчизників, показала неспроможність регіональних органів влади та відсутність ефективної системи охорони здоров’я в Україні.

Самоізоляція громадян «по-українськи» — це імітація наявності ефективних протиепідемічних заходів, які були запропоновані державою своїм громадянам замість сучасної системи охорони здоров’я, яка протягом останніх 10 років успішно руйнувалася різними реформаторами та пройдисвітами.

Наприклад, не проводяться щеплення проти кору, дифтерії, коклюшу, правця. Цікаво, віруси цих небезпечних захворювань теж пішли за власним бажанням на «карантин»?

Так, наших співвітчизників не найкраще життя «загнало» на заробітки в інші країни, а повернувшись до своїх домівок, вони всупереч карантинним заходам влаштовують традиційні для українців гуляння. У країнах, звідки вони повернулися, така поведінка — величезні штрафи та кримінальна відповідальність.

А де в цей час наша місцева влада? Вона цього не бачить чи підступно спостерігає? А результат не забарився — в деяких регіонах (особливо захід України) спостерігається небезпечна динаміка збільшення кількості хворих.

Також коли слухаєш промови керівників регіонів про готовність системи охорони здоров’я до прийняття хворих у великій кількості, складається враження, що ми повернулися в далекі радянські часи, коли відверта брехня видавалася за здобутки.

Але що ж відбувається насправді? Так, на мою думку, можна спостерігати повну відсутність контролю з боку державних органів за моніторингом сумлінного виконання громадянами «самоізоляції». Також відсутня можливість за бажанням провести тестування за доступними цінами. Це зумовлено тим, що тест-систем немає у вільному продажу, а якість тестів китайського виробництва, що наявні у медиків, вже не однією країною ставилася під сумнів. Не кажучи вже про вартість достовірних методів аналізу.

Впевнений, але хотів би помилятися, якщо протестувати всіх без винятку прибулих в останні часи з-за кордону, реальна статистика про стан інфікованості населення коронавірусом буде в «статусі національного лиха». Чого чекають можновладці, від прийняття професійного рішення яких на кону життя та здоров’я наших громадян?

Варто зазначити, що відсутність державної системи епідеміологічного нагляду призвела до епідеміологічної безграмотності населення в цілому.

Так, поява на екранах телевізорів та інших ЗМІ коментарів, що треба робити в першу чергу, щоб уберегтися від масового захворювання на COVID-19, «експертів та знавців», які за своїм освітнім та фаховим статусом не мають права брати участь у такого роду дискусіях, визначають стратегію та тактику подальшої поведінки в суспільстві.

Результат — хаос, паніка та повна зневіра в ефективність системи охорони здоров’я в Україні. На мою думку, саме ці ознаки присутні наразі в суспільстві, а якщо їх хтось не помічає, — варто, мабуть, звернутися до окуліста.

Ще один аспект, на який варто звернути увагу, — це спроби держави завезти терміново літаками мільйони масок, тест-систем, апаратів штучної вентиляції легень (ШВЛ) тощо. А чому це відбувається? Це результат зруйнованої системи медикаментозного забезпечення населення.

Чому ніхто не говорить про те, хто до початку карантину вивіз майже всі захисні маски за кордон, та що сталося з державним резервом, яким передбачено зберігання та своєчасне оновлення всіх засобів захисту?

Ось і виходить, що весь сухий залишок вищезгаданих проблем разом з емоціями громадян як велика хвиля «вдаряється» в аптеку та лягає на тендітні плечі наших дорогих колег — фармацевтичних працівників.

Звичайно, дуже боляче слухати високопосадовців, що почали говорити про роль медичних працівників, яким низький уклін за їх персональну пожертву, але чомусь постійно забувають, яке навантаження та яка роль в протиепідемічних заходах належать саме фармацевтичним працівникам.

— Також складається враження, що за «ширмою» коронавірусу люди зовсім забули про те, що звичайні хвороби нікуди не поділися.

— Дійсно. При цьому потрапити до лікаря сьогодні — це подвиг. Так, за моєю інформа­цією, у ряді регіонів України графіки вакцинації не виконуються. Наприклад, не проводяться щеплення проти кору, дифтерії, коклюшу, правця. Цікаво, віруси цих небезпечних захворювань теж пішли за власним бажанням на «карантин»?

Складається дуже небезпечна ситуація, яка має бути терміново взята на контроль відповідними відомствами системи охорони здоров’я України. Не реагування на це сьогодні може призвести до спалаху непрогнозованих нових інфекційних захворювань.

У результаті таких «професійних заходів» аптечні заклади, що закупили вакцини, вимушені списувати товар на сотні тисяч гривень за власний рахунок. Питання: хто за це буде нести відповідальність у нашій державі?

Та як після цього місцева влада може говорити про соціально важливу функцію аптек? Ті чиновники, через непрофесійні рішення яких ефективні та якісні вакцини для щеплення, своєчасно не використані згідно з Календарем щеплень, затвердженим МОЗ України відповідно до рекомендацій ВООЗ, необхідно утилізувати у зв’язку з закінченням терміну придатності. До яких пір буде тривати свідоме знищення українців?

До того ж у боротьбі з COVID-19 ніхто не звертає увагу на те, що перед низкою аптечних закладів бюджет має заборгованість за відпущені препарати інсуліну, спостерігається тенденція до зменшення виписування рецептів за програмою «Доступні ліки» тощо.

— Дуже багато інформації наразі кумулюється навколо відповідальності аптечних закладів щодо забезпечення населення засобами індивідуального захисту (ЗІЗ). Чи справді вони необхідні та якими вони мають бути?

— Це питання в першу чергу лежить у площині персональної відповідальності громадян. ЗІЗ — це перший крок, який ми можемо зробити для того, щоб мінімізувати ризик інфікування, а також показник культури поведінки громадян у соціумі. Як результат потреби ринок України заполонило різноманіття захисних масок.

Одні бізнесмени пропонують товар за готівку (без документів), другі — китайську штамповку, а деякі просто шиють на власний розсуд у невідомо яких санітарних умовах. А винуватцем цього хаосу Антимонопольний комітет України (АМКУ) зробив аптеки.

А в чому вони винні? В тому, що від бездіяльності влади та безвихіддя закупили маски за тією ціною, що запропонував ринок? Чому АМКУ та відповідні органи не з’ясують, куди поділися маски українського виробника та що наразі купують українці в обхід аптек?

Чому держава не поставить завдання перед текстильною промисловістю України на виготовлення за затвердженим ДСТУ необхідної кількості цієї продукції, сприявши прискореній процедурі їх сертифікації тощо, при цьому гарантувавши державне замовлення для бюджетних установ.

Як показує практика останніх років, мільйони доларів США йдуть на підтримку іноземного виробника, а своїх ми відправляємо на посилений карантин!

Також хочу наголосити, що ЗІЗ — це не один чи декілька медичних виробів, а низка заходів, пов’язаних з побудовою системи бактеріологічної безпеки країни. Так, на мою думку, необхідно терміново зобов’язати у всіх аптечних закладах всіх форм власності запровадити наступні заходи:

  • захисні маски змінювати кожні 2 год (вести облік),
  • через кожні 2 год проводити процедури кварцування торгових залів на 30 хв — технологічна перерва,
  • розробити та терміново організувати систему збору та утилізацію захисних масок, рукавичок (клас — особливо небезпечні відходи).

Усі витрати аптечних закладів на ці заходи мають взяти на себе солідарно місцеві та загальнодержавні бюджети та за рахунок коштів, що ЄС направило Україні в рамках боротьби з пандемією коронавірусу.

Також необхідно ввести обов’язкову процедуру мікробіологічного дослідження захисних масок, оскільки вони безпосередньо контактують зі шкірою людини. А без належних висновків (не розуміючи, яка мікрофлора на поверхні) реалізацію захисних масок через аптечні заклади заборонити та надати роз’яснення для фармацевтичних працівників відповідними державними установами щодо наявних або відсутніх переваг між масками, штампованими з полімерних матеріалів та виготовлених вітчизняними швейними виробниками з марлі.

Така політика залякування державними органами суб’єктів господарювання призвела до цікавого парадоксу — масок на полицях аптек немає взагалі або є за 20 грн/шт. А дешеві вітчизняні бояться брати в очікуванні «дива», що прилетить черговий раз з Китаю. Але це, як я розумію, для лікувально-профілактичних закладів. А де населенню купити ЗІЗ, а не ганчірку з різними написами? Сьогодні, наприклад, бачив гламурну маску з вишиванки — красиво, але чи ефективно?

А винуватцем цього хаосу Антимонопольний комітет України зробив аптеки. А в чому вони винні?

Відсутність професійно продуманих та безпечних заходів з боку держави, що сприяють захисту фармацевтичних працівників під час обслуговування пацієнтів, наражають останніх на низку дуже небезпечних ризиків для їхнього здоров’я.

Не дуже хочеться спостерігати тенденцію захворюваності фармацевтичних працівників, що, окрім іншого, призведе до вимушеного закриття малих та сільських аптек.

— Наразі приймається велика кількість законодавчих ініціатив щодо боротьби з коронавірусом. Що ви думаєте з цього приводу?

— Усі законодавчі ініціативи Президента та Уряду України мають ознаки турботи про здоров’я громадян, але без примусового тестування та 2-тижневої обсервації, а не тривіального виміру температури тіла всіх громадян України, що тисячами поверталися та повертаються з країн високого інфекційного лиха, можуть бути зведені нанівець.

У мене є ряд запитань, на які поки що немає відповіді. Наприклад, чому знову виводяться з України кошти на закупівлю речей, які можливо виробляти в Україні. Чому відсутня публічна інформація про ціни, за якими вони закуповуються, та про суб’єктів, що залучені до виконання даних контрактів?

У ситуації, коли кожна країна «сама за себе», як ніколи гостро постає необхідність підтримки власного виробництва

Відсутня публічна інформація про склад дезінфектантів, якими органи муніципальної влади обробляють міста, та після чого, як у Києві, — мор голубів та бродячих собак.

До того ж інформація про реальну ситуацію в регіонах з підготовкою лікувально-профілактичних закладів до роботи в умовах жорсткого карантину, на мою думку, не відповідає офіційній звітності, що, в свою чергу, видає бажане за дійсне та унеможливлює прийняття вищими щаблями влади ефективних протиепідемічних заходів.

У ситуації, коли кожна країна «сама за себе», що демонструється наразі світовою практикою, як ніколи гостро постає необхідність підтримки власного виробництва та бізнесу, а також належної якості закладів системи охорони здоров’я, фінансування вітчизняних наукових установ, розвитку вітчизняної фармацевтичної галузі та ін. Адже ніхто нам у такому випадку не допоможе. І про це потрібно пам’ятати. Це має бути холодний душ для продовжувачів реформи охорони здоров’я в Україні.

Ситуація з подоланням COVID-19 у світі — це яскравий покажчик неефективності існуючих систем охорони здоров’я, які ґрунтуються на бізнес-моделі, а не на соціальній спрямованості системи. Тобто системи Семашко. Також виключно бізнес-спрямована політика розвитку світової Фарми продемонструвала свою неспроможність витримати пандемії та забезпечити всіма необхідними ліками світову систему охорони здоров’я.

Я маю на увазі, що глобалізація фармацевтичної індустрії та концентрація виробництва субстанцій в декількох країнах — це крихкий лід, який не витримав навантаження 2 міс пандемії та яскравий індикатор того, що необхідно розвивати власне виробництво ефективних, безпечних лікарських засобів та медичних виробів.

Я впевнений, що після подолання цієї пандемії багато країн змінять своє ставлення до надважливого стратегічного питання забезпечення лікарськими засобами та організації функціонування систем охорони здоров’я в цілому.

— Який вектор руху, на вашу думку, варто сьогодні обрати нашій країні у цьому контексті?

— На мою думку, вектор розбудови епідеміологічної безпеки України має бути спрямований у першу чергу на розвиток вітчизняного виробництва, а не лобіювання інтересів різних бізнес-асоціацій, що представляють виключно мультинаціо­нальні фармацевтичні компанії.

Також, на мою думку, надважливо контролювати якість інформації, що на сьогодні поширюється в інтернеті та ЗМІ, а також забезпечити належне професійне інформування населення щодо того, чому вживають тих чи інших карантинних заходів.

Ну і головне, з чого повинен почати кожен із нас, — це усвідомлення особистої відповідальності за своє здоров’я та здоров’я оточуючих.

Будьте всі здорові!

Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»
джерело: https://www.apteka.ua/article/542735

Dr. Francis Robicsek.

Такі фахівці, як Dr. Francis Robicsek змушують гордитись спеціальністю, яку обрав...

Renowned surgeon, known for his generosity and humanitarian work, asked to be buried in his scrubs

Before renowned cardiac surgeon Dr. Francis Robicsek passed away Friday, he asked to be buried in his scrubs.

(CNN)Dr. Francis Robicsek, who died Friday at the age of 94, was known to his Charlotte, North Carolina, community as a hero, saving many lives during his long career as a heart surgeon.

So instead of being buried in a traditional suit, the late doctor will be put to rest on Monday wearing the clothes that made him the hero that he was: his scrubs.
According to The Charlotte Observer, the acclaimed surgeon requested to be buried in scrubs, considered the uniform of doctors everywhere.
    “That’s how he saw himself,” Dr. Geoffrey Rose, president of Sanger Heart & Vascular institute, told CNN. “In scrubs, there to serve patients.”
    Robicsek, born Ferenc Robicsek in Hungary in 1925, was a pioneer in the operating room. He was one of the first doctors in Charlotte to perform heart bypass operations in the 1950s, and he helped perform Charlotte’s first heart transplant in 1986, according to the Observer.
    He founded the Atrium Health Sanger Heart & Vascular Institute and performed more than 35,000 surgeries until he retired in 1998.
    Dr. Francis Robicsek was one of the first surgeons to perform open-heart surgeries in Charlotte, North Carolina.

    “Everybody (in Charlotte) knew Dr. Robicsek and everybody had a story about how he had either operated on one of their family members or neighbors,” Rose, who knew Robicsek for nearly 25 years, said.
    If there was one word that could describe Robicsek, it would be innovation, because of the numerous surgical instruments and procedures he patented to make surgeries go smoother, Rose said.
    Back in 1957, Robicsek and his fellow surgeons, Dr. Paul Sanger and Dr. Fred Taylor, were set to perform the city’s first open-heart operations, Rose said. They needed a heart-lung machine, which essentially does the work ofboth the heart and lungsby pumping and oxygenating blood.
    With barely any heart-lung machines in the US, Robicsek traveled to the Cleveland Clinic to see the one that was being used there. He came back to Charlotte and with the help of a friend who was an engineer, they built their own heart-lung machine in the friend’s garage.
    For years, Robicsek loaded up that machine on the back of a pickup truck and transported it between hospitals to do heart surgery.
    Dr. Francis Robicsek with the heart-lung machine he helped build to perform open-heart surgeries.

    People also remember Robicsek for his generous heart and caring demeanor when interacting with his patients.
    During the days of segregation in the US, African American patients in Charlotte had to be treated at a separate hospital called the Good Samaritan Hospital, according to the Observer.
    But Robicsek wasn’t able to perform heart surgeries there so he instead arranged for black patients to be admitted to a tuberculosis hospital even though they didn’t have the disease. He would then perform their heart surgeries there, Rose said.
    “Francis found ways around that to be able to provide care for all,” Rose said. “That was always his modus operandi.”
    In that same vein, Rose said Robicsek took his medical expertise abroad. In the 1960s, he traveled to Guatemala, Nicaragua, El Salvador, Honduras and other Central American countries to help establish cardiac surgery and pediatric intensive care programs there.
    He assisted with surgeries and trained Guatemalan doctors and nurses. But the facilities there didn’t allow for cardiac catheterization, which is used to diagnose certain heart diseases, so Robicsek would help fly Guatemalan patients to Charlotte using a military transport plane, work through the weekend to do the cardiac catheterizations, then fly them back in a matter of less than 48 hours.
    Dr. Francis Robicsek helped transport Guatemalans to Charlotte so he could diagnose heart conditions correctly.

    “What that would do is tee up surgery for the next six months because all the diagnostic work would’ve been done,” Rose said. “That type of ability to solve problems and find ways to get things done is a wonderful example of Francis’ spirit and his commitment to others.”
    He then went on to help found the Guatemalan Heart Institute, which today performs 700 open-heart procedures a year, according to Carly Stephenson, a spokeswoman with Atrium Health.
    Even after retiring, Robicshek continued to help hospitals in Central America by donating medical equipment in his role as vice president of theInternational Medical Outreach program.
    Jim Olsen, senior vice president of material resource management at Atrium Health, accompanied Robicshek for many of these humanitarian trips.
    “Wherever we went to (in) Central America, there was someone holding their shirt up to show Dr. Robicsek the scar from the surgery he had done on them years before,” Olsen told CNN.
    While dozens of awards lined his office walls, Stephenson said Robicsek was most proud of the Surgical Humanitarianism Award from the American College of Surgeons he was awarded in 2017.
    Джерело: https://edition.cnn.com/2020/04/06/us/surgeon-francis-robicsek-buried-scrubs-trnd/index.html

    Зоряна Скалецька: країна має мати орієнтир, щоб краще розуміти куди ми рухаємося

    Перепрошую, але щось нічого конкретного...
    Знову плани-плани-плани!
    Мені взагалі "совком" запахло...

    “Міністерство охорони здоров’я працює над Національною стратегією здоров’я нації – 2030”, – про це повідомила міністр охорони здоров’я Зоряна Скалецька.

    Вона зазначила, що на сьогодні в МОЗі працює 8 міжвідомчих груп, які розробляють стратегії  на 5-7 років, яких до вересня 2019 року не було.

    Національна стратегія здоров’я нації – це цілі cталого розвитку, тобто орієнтири, яких потрібно досягнути до 2030 року за допомогою кільканадцяти стратегій, що розробляються або планують розробити МОЗ України.

    Нагадуємо, що декілька стратегій вже було ухвалено урядом:

    • Стратегія розвитку імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб, яких можна запобігти проведенням імунопрофілактики на період до 2022 року
    • Стратегія забезпечення біологічної безпеки та біологічного захисту за принципом “Єдине здоров’я” на період до 2025 року та план заходів її реалізації.
    • Державну стратегію протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року
    • Державну стратегію розвитку системи протитуберкульозної медичної допомоги населенню.
    • План заходів щодо зниження рівня опромінення населення радоном та продуктами його розпаду, мінімізації довгострокових ризиків від поширення радону в житлових і нежитлових будівлях, на робочих місцях на 2020-2024 роки.

    Однією з важливих цілей є також є Національна стратегія контролю онкологічних захворювань до 2030 року. Нагадуємо, що Зоряна Скалецька презентувала її в Уряді. Робота над цією Стратегією ще ведеться. Детальніше про стратегію читайте за посиланням: https://bit.ly/39x2xtJ

     

    Джерело: https://moz.gov.ua/article/news/zorjana-skalecka-kraina-mae-mati-orientir-schob-krasche-rozumiti-kudi-mi-ruhaemosja


    Управление медицинским бизнесом в Украине: проблемы и перспективы

    Управление медицинским бизнесом в Украине: проблемы и перспективы

     

    Елена Таран – коммерческий директор «CitiDoctor», собственник ветеринарных клиник «Animal Clinic» в Украине и Грузии.
     

    Елена, недавно Вы были на специальной американской программе деловых стажировок «Здравоохранение: управление медицинскими учреждениями», которая проходила непосредственно в США. Расскажите об этом SABIT-е. И скажите, какие сегодня тенденции преобладают на рынке США в этой сфере, и нужны ли они в Украине?

    Программа SABIT «Управление медицинскими учреждениями» преследует следующую цель: повышение эффективности медицинских организаций в нашей стране за счет демонстрации тенденций развития отрасли и передовых методов, которые разрабатываются и внедряются в США.

    В США на практике я познакомилась с западными подходами к управлению и финансам и получила советы и рекомендации о том, как осуществить соответствующие изменения в наших организациях, что будет способствовать формированию более благоприятного инвестиционного климата в Украине, а также развитию бизнеса и инфраструктуры.

    Что касается именно тенденций – все отражается на уровне политики Министерства здравоохранения. Наши стандарты, прописанные еще в 1960-х годах, объективно устарели. На рынке уже давно новые технологии, оборудования, подходы, но чтоб реализовать медицинский центр стоит придерживаться во всем стандартов 1960-х годов. Тогда возникает вопрос: каким образом мы можем реализовать современный проект, с современными подходами, прописанными процессами, когда у нас не проведены реформы медицины на государственном уровне. Необходимо разрабатывать новые стандарты по примеру тех, которые давно работают в США, и применять их в нашей стране. А также для всего населения Украины необходимо внедрять программы на медицинское обслуживания в частных клиниках, которые работают в США – Medicare и т.д. Таким образом мы сможем устранить коррумпированную часть медицины, которая существует в государственном секторе.

    Что, по вашему мнению, является главным в успешном ведении медицинской деятельности?

    Я 9 лет работаю в медицинской отрасли, и именно в его управлении, также имею опыт открытия и развития медицинских проектов в Лондоне, поэтому можно смело говорить об основном – прописанных процессах и стандартах для качественной работы центра, а также квалифицированном и перспективном персонале.

    С какими основными препятствиями вы сталкиваетесь сейчас в своей работе?

    Основной медицинский персонал, а именно ведущие врачи, знают еще ту систему, которая работала после распада СССР (так называемый государственный сектор), имеют непередовые решения на постановку и реализацию тех или иных процессов медицинского центра. А наше население хочет, чтоб медицина была на высоком уровне, поэтому мы должны разработать глобальную работающую систему. Такой опыт мы можем позаимствовать у западных коллег, тот опыт, который работает десятилетиями, и где не только обеспеченные люди могут получить квалифицированную помощь, а абсолютно все население страны.

    Елена, как Вы считаете, какая сегодня самая глобальная проблема на рынке медицинских услуг?

    Глобальная проблема – это коррупция, которая заложенная на различных этапах «ценообразования» медицинских услуг государственного сектора, и как я уже говорила ранее, на уровне МОЗ Украины прописаны устаревшие стандарты, которые на данный момент совершенно не соответствуют созданию современной медицинской системы. Также проблемой является нехватка квалифицированных кадров. Сегодня рынок труда достаточно нищий. Все научились писать резюме, большинство из хорошо написавших резюме научились себя презентовать и продавать, но подтвердить свою квалификацию, свои навыки на практике могут единицы.

    Почему в медицинской сфере продолжают медлить и не занимаются качественным продвижением в сети Интернет, имеют устаревшие, неудобные сайты, преуменьшают значение соцсетей?

    Потому как не многие понимают, что вложение средств в качественный маркетинг (а это недешево), приносит спустя полгода плодотворные результаты, а что чаще всего, компании экономят и нанимают дешевых и некачественных аутсорсеров, которые берутся за любой проект, не являясь экспертом в медицинских вопросах (медицинский маркетинг также специфический маркетинг). В итоге все получается плохо: руководство нервничает, принимает решение менять другую компанию, или в итоге вообще ничего не делать с маркетингом, в том числе и с сайтами, и с социальными сетями. Все упирается в финансовые отделы, которые не понимая важности, блокируют мнение собственников – что это не первая необходимость. Отсюда и медлительность или что еще хуже – бездейственность.

    Медицинская реформа уже принята, закон вступил в силу, но многие граждане еще не задумывались над выполнением его положений на семейном уровне, хотя план и сроки перехода на такой формат отношений между медицинскими учреждениями и потребителями услуг прописан. Как считаете, сколько все-таки понадобится времени на реализацию реформы и приживется ли она вообще?

    На самом деле то, что сейчас принято – это всего лишь верх айсберга всей реформы, а самое основное еще в процессе разработки. Но, естественно, все переживают, как это будет, и может возникнуть вопрос того, что реформа и изменения не приживутся, но ответьте себе на вопрос: «Вы готовы дальше приходить в государственную структуру и в итоге платить деньги (не официально) «в карман» младшему, среднему медицинскому персоналу и врачам?» И в итоге стоимость услуг получается выше, чем в частных медицинских учреждениях, где все прозрачно. Наше общество, естественно, боится, потому как это что-то новое, и пока непонятно, как это повлияет на людей и что происходит в системе здравоохранения Украины в целом. Будем надеяться на то, что внедрение пройдет очень качественно по всей вертикали, ведь мы должны все же понимать, что постсоветский менталитет еще не вытеснен. Но то, что нужно уходить от того, что сегодня происходит в медицине Украинского государства – это даже и обсуждать не нужно. Нужно менять мышление наших граждан, и только тогда мы придем к порядку, безопасности, безкорупционности и качественному сервису, а также доступности услуг для всех жителей Украины!

    Беседу вела Татьяна Кулик

    Джерело: http://gossip.im/lifestyle/164-upravlenie-medicinskim-biznesom-v-ukraine-problemy-i-perspektivy.html


    Нова модель інтернатури (проект МОЗ)

    Нова модель інтернатури: переваги для баз стажування та інтернів чи "смерть" окремих вузьких спеціальностей?
    Тому що, після хірургії загальної, на даний момент, ніхто не піде ще вчитись на дитячого хірурга...

     

    МОЗ України продовжує діалог із заінтересованими сторонами щодо впровадження нової моделі інтернатури. 27 листопада відбулася зустріч керівництва та експертів МОЗ України з  представниками адміністрацій та топ-менеджерами державних, комунальних та приватних медичних закладів щодо нових правил, за якими проходитимуть інтернатуру майбутні українські лікарі.

    Заступниця Міністра Младена Качурець презентувала нову модель інтернатури та її переваги для всіх учасників ринку медичних послуг – як державних і комунальних закладів охорони здоров’я, так і приватних клінік. Вперше в Україні створюються умови, за яких проходження інтернатури є однаково можливим у державних та приватних лікарнях, які відповідають вимогам для підготовки інтернів. А якість підготовки залежить від злагодженої співпраці університетів, академій післядипломної освіти із базами стажування на основі європейських примірних програм.

    Найактуальнішими питаннями для керівників потенційних баз стажування, які обговорили під час зустрічі були:

    • оновлені вимоги до баз стажування
    • механізм електронного розподілу
    • оновлений перелік спеціальностей
    • примірні програми підготовки
    • головні задачі та вимоги до лікарів-кураторів

    Також під час зустрічі вирішили розробити алгоритм дій для бази стажування для успішного запуску оновленої інтернатури у 2020 році.

    Нова модель інтернатури передбачає, що заклади вищої освіти співпрацюватимуть із закладами охорони здоров’я для визначення переліку посад лікарів-інтернів та формування спільних програм інтернатури. Таким чином випускники матимуть змогу обрати конкретний заклад охорони здоров’я, заклад освіти та спеціальність як комплексну програму інтернатури, а засобами електронної системи на основі рейтингу та визначених пріоритетів буде здійснено електронний розподіл. В результаті розподілу, випускники матимуть змогу пройти інтернатуру в обраних ними закладах охорони здоров’я, а бази стажування – вмотивованого інтерна.

    На сьогодні у проекті положення про інтернатуру визначені вимоги до баз стажування, які грунтуються на переліку матеріально-технічного оснащення та відповідному пацієнтопотоку.  Такий підхід дозволяє спрямувати майбутнього лікаря для підготовки в той заклад, де він зможе якнайкраще ознайомитися з усіма аспектами надання медичної допомоги за своєю спеціальністю.

    Бази стажування мають:

    1. Відповідати оновленим  вимогам.
    2. Створювати умови для максимального доступу інтерна до пацієнтів.
    3. Забезпечувати практичну підготовку в інтернатурі.

    Спеціальності, передбачені новою моделлю інтернатури

    Оновлений перелік спеціальностей включає такі, які належать до первинної спеціалізації відповідно до UEMS (Європейська асоціація медичних спеціальностей). Інформація про потребу базується на емпіричних даних. Вони відповідають світовій практиці післядипломної підготовки фахівця протягом 5-6 років.

    До переліку увійшли:

    1. Акушерство та гінекологія
    2. Анестезіологія та інтенсивна терапія
    3. Внутрішні хвороби
    4. Загальна практика – сімейна медицина
    5. Загальна стоматологія
    6. Медицина невідкладних станів
    7. Неврологія
    8. Отоларингологія
    9. Офтальмологія
    10. Патологія
    11. Педіатрія
    12. Психіатрія
    13. Радіаційна онкологія та ядерна медицина
    14. Радіологія
    15. Хірургія
    16. Фізична та реабілітаційна медицина

    Лікарі-куратори

    Головне завдання для лікаря-куратора – бути професійним наставником для інтерна. Для цього лікарі-куратори проходитимуть курси менторства.

    Лікарем-куратором може бути лікар який має досвід роботи за фахом не менше 7 років та працює у відділенні, де і лікар-інтерн. Він отримуватиме за це фінансову винагороду та зможе мати не більше 5 середньорічних інтернів.

    Як працюватиме нова модель інтернатури

    1. Заклад охорони здоров’я надає закладу вищої освіти перелік вакантних посад для проходження інтернатури. ЗВО вносить їх до електронної бази.
    2. Випускник САМОСТІЙНО в електронному кабінеті вибирає 5 програм підготовки в порядку пріоритетів.
    3. Електронна система автоматично здійснює розподіл відповідно до рейтингового балу та встановлених пріоритетів.
    4. Після проведеного електронного розподілу випускник отримує повідомлення з направленням на проходження інтернатури за однією з обраних програм.

    Напрацювання консультації будуть враховані в процесі підготовки відповідного проєкту наказу.

    Проєкт наказу МОЗ України «Про затвердження Положення про інтернатуру» нещодавно був на громадському обговоренні. Зі звітом про підсумки громадського обговорення можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/2XZJKm4

    Джерело: https://moz.gov.ua/article/news/nova-model-internaturi-perevagi-dlja-baz-stazhuvannja-ta-interniv


    “Не важливо скільки років ти прожив, важливо, наскільки якісно”. Пам’яті Олександра Афанасійовича Сергієнко

    Не міг не розмістити цю статтю на своїй сторінці… Завжди захоплювався Олександром Афанасійовичем Сергієнко! Як при житті, так і після його смерті… Вічна пам’ять…

    “Не важливо скільки років ти прожив, важливо, наскільки якісно”. – Ці слова належать лікарю ортопеду-травматологу дитячому Олександру Афанасійовичу Сергієнку, професіоналу своєї справи, «маестро», як його з повагою називали колеги з ОДКЛ – єдиного лікувального закладу, роботі в якому він присвятив усе своє трудове життя.

    Саме тут, працюючи з дітьми, він реалізувався як лікар, досягши такого рівня професіоналізму, що на консультацію до нього прагнули потрапити батьки з дітьми не лише з нашої області, а й з інших регіонів країни. Маючи величезний багаж знань і досвіду, він усе своє життя працював над собою, багато читав, інколи його можна було побачити за столом з циркулем або лінійкою – Олександр Афанасійович щось аналізував, виміряв, продумував хід кожної майбутньої операції. Він удосконалював апарат Ілізарова, запатентував до десяти винаходів, хоча їх кількість могла бути набагато більшою, читав лекції на курсах удосконалення лікарів. Чекали на виступи талановитого лікаря-практика Сергієнка з Житомира й на міжнародних семінарах. Олександр Афанасійович прожив лише 63 роки, але прожив їх, як і мріяв, надзвичайно якісно, реалізувавши себе сповна і в професії, і в особистому житті. Він був прекрасним сином, чоловіком, батьком, дідусем, попереду в нього було багато планів, задумів, які, на превеликий жаль, не вдалось реалізувати, бо хвороба, як кажуть, не вибирає…

    -Мирослава Олександрівна Сергієнко, донька: «Тато, Олександр Афанасійович Сергієнко народився в с. Закутинці Богуславського району Київської області і був найменшим з п’яти дітей у родині Афанасія Мефодійовича і Домни Оверківни. «Наш Сашик»,-так усі домашні називали улюбленця родини. Через зайнятість батьків, бо зрозуміло, щоб прогодувати таку велику родину, їм доводилось важко працювати в колгоспі і вдома, в ролі няньки у нього була старша 11-річна сестра Маруся, якій ще й самій так хотілося погратися з ровесниками. Тож історій, подібних тій, як малий Сашко у такої няньки не раз випадав з візочка, безліч і не раз ці спогади були темою для дружніх жартів у нашій сім’ї, коли всі Сергієнки збиралась на свята. Усі діти цієї великої згуртованої родини, незважаючи на напівголодне дитинство, школу за три кілометри і дві пари чобіт на п’ятьох (тож те, що діти в родині навчалися у дві зміни, було везінням), виросли розумними й освіченими людьми. Старший Василь працював головою колгоспу, Петро – викладач, кандидат філософських наук, Микола – хірург, ортопед-травматолог, йому нині 73 роки, але він і зараз працює в Києві за спеціальністю, єдина донька Марія залишилась при батьках, працювала на фермі. А мій тато, маючи від природи хист до малювання, мріяв працювати з деревом, займатися різьбярством, тож маючи неповну середню освіту, вирішив подати документи до Львівського технікуму, єдиного на той час, хто готував фахівців відповідного профілю. Я вже не пам’ятаю усіх деталей цієї історії, але тато повернувся у рідне село і закінчував 10 класів, але потім не раз у житті ще використовував свій хист до малювання, коли в школі у мене були уроки креслення. Аби я мала уявлення, вирізав деталь з картоплини, з якої можна було зробити креслення у трьох проекціях і детально все пояснював. Закінчивши школу з відмінними оцінками, тато вирішив подати документи в КМІ ім. О.О.Богомольця на педіатричний факультет. Старший брат Петро, викладач філософського факультету Київського університету ім. Т. Шевченка, вмовляв його вступати до них, провівши для нього навіть екскурсію по факультетах, переконував, що його місце тут і він навіть нікому не казатиме, що вони рідні брати. Але абітурієнт Олександр Сергієнко остаточно визначився з майбутньою професією – буде лікарем, як і інший їх рідний брат Микола, який у цей час уже був студентом столичного вишу.

    Самодисципліна, велика сила волі, потяг до знань,- усе сприяло тому, що з першого курсу він учився на відмінно. До того ж оселився тато у кімнаті гуртожитку зі своїм однодумцем, майбутнім світилом медицини і другом на все життя Василем Петровичем Сорокою.

    На період сесії вони закривались у своїй кімнаті і нічого іншого, окрім конспектів і підручників у той час для них не існувало, а вже влітку, після успішно складеної літньої сесії, разом зі старшим братом тато поїхав у будівельний загін у Казахстан, де й зустрівся з моєю мамою Фарідою. Вони листувались рік, на студентські канікули тато їздив у Казахстан, і мама, вихована в суворих національних традиціях, дала згоду на заміжжя і переїзд до чоловіка в далекий край, в Україну. Жили спочатку в гуртожитку, у дев’ятиметровій кімнатці з перегородкою, розрахованій на дві родини. Тато, аби забезпечити сім’ю, вчився на відмінно, щоб отримувати підвищену стипендію, і підробляв на швидкій допомозі. Згодом житлові умови дещо покращились з переїздом до Пущі-Водищі, де жив старший брат Коля з дружиною Танею, яка була шеф-кухарем у санаторії. Мама деякий час працювала разом з нею, а згодом вона вже поєднувала навчання у медучилищі і роботу в інституті ендокринології і обміну речовин ім. В.П.Комісаренка. Київ – місто, де я народилася.

    Проходити інтернатуру татові запропонували в Житомирі. В.В. Онищенко, один із тих фахівців, хто відіграв значну роль у становленні і розвитку хірургічної, ортопедо-травматологічної служби на Житомирщині, переконав тата залишитись працювати тут. Слід зазначити, його неодноразово переманювали в столицю та й мама була не проти – в Києві і нині живе багато наших родичів, але тато обрав Житомир. Спочатку ми жили в гуртожитку на бульварі, де, мешкали й інші медпрацівники. Пам’ятаю, як захворіли тоді ми з татом на хворобу Боткіна і обоє лікувались в обласній дитячій лікарні. Місця в дитсадку для мене не було, тож взяти мене погодились за умови, що й мама працюватиме. Мама влаштувалась тоді на роботу вихователькою у мій дитсадок, бо мала ще й педагогічну освіту, закінчивши Бердичівське педучилище. А тато дуже багато працював, він буквально жив професією. Робив креслення якихось приладів, ходив на завод, де йому їх виточували, виступав на курсах підвищення кваліфікації, викладав у Житомирському медучилищі, розробивши власну систему тестування, завдяки якій можна було легко перевірити засвоюваність матеріалу студентами, брався за лікування рідкісних захворювань, і вони йому підкорялися. До нього на прийом приїздили пацієнти чи не з усього світу. Пригадую навіть, як я їхала в трамваї зі школи і якась незнайома жінка підійшла і запитала мене, чи я не донька Сергієнка?

    Знаю, що тато ніколи не лукавив. Оглянувши дитину і проаналізувавши всі можливості, запитував батьків, чи готові вони до повторних операцій. З багатьма родинами колишніх пацієнтів ми дружимо і донині, як ось і з Лідією Володимирівною, доньку якої тато лікував багато років і в результаті вони стали близькими нам людьми. Він завжди жив хірургією, ортопедією, не любив підміняти навіть на час відпустки завідуючого, казав: «Я – лікар-практик. У той час, коли я можу когось врятувати, я змушений займатись паперовою роботою». Пам’ятаю вічну татову зайнятість, поїздки, виклики по ургенції, і разом з тим він старався приділити родині увагу. Усім трьом нам він купив ковзани, і ми навчились на них кататись, те ж було і з велосипедами. А ті незабутні походи в гори, підкорення Малої, а потім і Великої Сивуль!

    Напередодні походу він все прораховував, планував все до найменших дрібниць і навіть ложечка коньяку після дощу усім без винятку членам експедиції – теж його прояв уваги. Моя донька Марина, його улюблениця, потім хвалилася: «А я з дідусем коньяк пила». А ще пам’ятаю, як у неї замерзли руки під час походу і тато порадив їй: «А ти шкарпетки на руки одягни!» Це було так смішно…
    Тато був дуже доброю людиною, любив пожартувати, але не ображаючи, любив життя, багато читав і мабуть, якби мав змогу, а головне – час, багато б подорожував, бо улюбленою його передачею був «Світ навиворіт». Він любив гарні, змістовні пісні, а про пісню «Есть только миг» якось сказав, що ми навіть не уявляємо, як там все точно сказано! Коли тато захворів, моя донька Марина, яка має від природи гарний голос і знає багато пісень, на його прохання співала йому в лікарні. Прослухавши її репертуар англійською, він просив, щоб заспівала українською і донька, так схожа та татка і на бабусю Домку – з такими ж небесно-голубими очима, як у них, співала його улюблену « Я піду в далекі гори». Від природи завжди зібраний тато хотів, щоб і ми такими були, казав нам: «Я не хочу, щоб по мені лили сльози. Іди, причепурись. А сережки твої де?»
    Тато завжди мріяв про учня, якому можна було б передати свій досвід, все хвилювався: «Ось вимре наше покоління…» і дуже тішився, коли він з’явився – Юрій Сергійович Можарівський, він був з татом до останніх днів, як і Віктор Федорович Панчишин. Їх імена я згадуватиму завжди з глибокою вдячністю, як і багатьох інших колег з обласної дитячої клінічної лікарні – лікувального закладу, якому він присвятив усе своє таке коротке життя».

    Дійсно, 63- хіба це вік для людини? Олександр Афанасійович міг ще довго жити, оперувати, ходити з рідними людьми в улюблені гори, зрештою, дочекатись, коли внучка стане лікарем, як вона вже вирішила і можливо теж лікуватиме дітей. Дідусь пішов з життя, знаючи про це її рішення і мабуть у душі тішився цьому, як і тому, що донька залишилась на його прізвищі.
    Проводжали О.А. Сергієнка в останню путь, як і годиться «маестро» – аплодисментами.

    Джерело: http://zhodkl.zt.gov.ua/2019/09/20/%d0%bd%d0%b5-%d0%b2%d0%b0%d0%b6%d0%bb%d0%b8%d0%b2%d0%be-%d1%81%d0%ba%d1%96%d0%bb%d1%8c%d0%ba%d0%b8-%d1%80%d0%be%d0%ba%d1%96%d0%b2-%d1%82%d0%b8-%d0%bf%d1%80%d0%be%d0%b6%d0%b8%d0%b2-%d0%b2%d0%b0/


    Лікар має право: Докладно про пільги для медиків у сільській місцевості (фейкова версія від МОЗу).

    Це просто жах! Чим вихваляємось?! Якими пільгами?!
    Чи може МОЗ добився відміни постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 
    «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», 
    яка забрала у сільських медиків усі пільги, гарантовані Законом України?!
    В кінці пояснення від МОЗу за 2014 рік про сумнозвісну пАстанову...

    Медики, які працюють у сільській місцевості, можуть розраховувати на додаткові пільги. Розповідаємо, які пільги і за яких умов мають забезпечуватися і як це реалізується на практиці.

    ЯКІ ПІЛЬГИ ЗАКРІПЛЕНІ В ЗАКОНОДАВСТВІ

    Робота медиків у сільській місцевості має певні особливості. А отже, в законодавстві передбачено, що медики мають право на забезпечення побутових потреб у сільській місцевості:

    • на безоплатне користування житлом з освітленням і опаленням тим, хто проживає і працює у сільській місцевості і селищах міського типу;
    • на  додаткові гарантії оплати праці та належних умов праці, включаючи забезпечення необхідним медичним обладнанням та спеціальним транспортом;
    • на мотиваційні пакети від місцевої влади, у тому числі надання службового житла, транспорту, мобільного зв’язку, пільгових (іпотечних) кредитів на будівництво або придбання житла, компенсації плати за житлово-комунальні послуги та енергоносії, обслуговування та експлуатацію автомобільного транспорту;
    • на підвищення рівня професійних знань та практичних навичок;
    • на пільги щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством і будівництва приватного житла, придбання автомототранспорту;
    • на безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на території відповідної ради, із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.

     

    ЯК РЕАЛІЗУЮТЬСЯ ПРАВА НА ПРАКТИЦІ

    Забезпечення житлом зараз активно практикується для залучення лікарів первинної ланки. Адже дохід медичного закладу напряму залежить від кількості пацієнтів, які підписали декларації з лікарями закладу.

    Там, де місцева влада розуміє необхідність підтримки свого центру первинної медичної допомоги або окремої амбулаторії – лікарям надають службове житло, іноді з можливістю поступового викупу, або, за бажанням працівника – пільговий кредит на придбання власного. Також місцева влада пропонує повну або часткову оплату комунальних послуг.

    Так, у смт Веселинове Миколаївської області лікарю надають квартиру з ремонтом і меблями. У с. Рівне Кіровоградської області лікар забезпечується 2-кімнатною квартирою  в центрі села, облаштовану меблями, є договір з сільською радою про оплату комунальних послуг. У с. Великі Виски тої ж області також шукають лікаря з можливістю надання 2-кімнатної квартири. Там будуть раді бачити молодих лікарів. Також  молодого спеціаліста, який має кваліфікацію роботи з дітьми, навіть без досвіду роботи чекають у ЦПМСД Варварівської сільради на Дніпропетровщині, надають квартиру за місцем роботи. Забезпечують житлом і у с. Виноградове та сільських амбулаторіях Олешківської ЦПМСД на Херсонщині. Місцева ОТГ готова закупити квартиру в смт. Козельщина на Полтавщині. Це тільки декілька прикладів, про які керівники лікарень широко комунікують у соцмережах.

    За проектом “Доступна медицина” вже збудовано 93 амбулаторії в сільській місцевості. Значну частину з них одразу облаштовують сучасним житлом для медичного персоналу.

    Також у оголошеннях про запрошення на роботу лікарів у сільську місцевість завжди акцентують увагу на заробітній платі 12-15 тис. грн на місяць. Деякі заклади пропонують “підйомні” до 100 тис. грн, як от у Тарутинському районному центрі ПМСД в Одеській області.

    Важливою умовою надання первинної медичної допомоги сільському населенню є наявність в амбулаторії автомобіля та забезпечення необхідним медичним обладнанням.

    Оснащення медичного закладу має відповідати табелю оснащення, який затверджений наказом МОЗ України від 26.01.2018 р. № 148.  Це не тільки сучасне медичне обладнання, а й наявність транспортного засобу. Заклади первинної медичної допомоги мали бути забезпечені обладнанням і транспортом для підписання договору з Національною службою здоров’я. З 2020 року такі договори будуть необхідною умовою отримання фінансування з державного бюджету і для закладів спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги. Зокрема, у ті медичні заклади в сільській місцевості, які ще не мали транспортного засобу, авто закупили за проектом “Доступна медицина”.

     

    ХТО ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ЗА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІЛЬГ ДЛЯ МЕДИКІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ У СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ

    У  Законі «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості»  зазначено, що органи місцевого самоврядування з метою підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості:

    • вирішують в установленому порядку питання про забезпечення медичних та фармацевтичних працівників житлом, службовим транспортом, належними умовами праці, стаціонарним та мобільним зв’язком, мобільною комп’ютерною технікою та програмними продуктами, професійною літературою та періодичними медичними виданнями, у тому числі електронними;
    • впроваджують додаткові стимули для залучення на роботу висококваліфікованих медичних працівників шляхом запровадження мотиваційних пакетів, що можуть включати, зокрема, позачергове безоплатне виділення земельних ділянок, сприяння в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла, надання допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті, компенсацію плати за житлово-комунальні послуги, послуги зв’язку, обслуговування та експлуатацію автомобільного транспорту, оплату за навчання в інтернатурі, підвищення кваліфікації, у тому числі за кордоном, додаткову оплату праці, інші заохочувальні заходи за проведення профілактичних медичних оглядів, диспансеризації, вакцинації пацієнтів або додаткові фінансові заохочення.

    Крім широкої комунікації про умови роботи в медичному закладі в конкретному селі, селищі міського типу або ОТГ, важливо також підвищувати рівень інфраструктури населеного пункту.

    ДЕ ЗАКРІПЛЕНІ ПРАВА МЕДИКІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ У СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ

    Права медиків, які працюють у сільській місцевості, регулюються такими законами:

    • Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року № 2801-XII
    • Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР
    • Закон України “Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості” від 14 листопада.2017 р. № 2206-VIII

    Джерело: https://moz.gov.ua/article/for-medical-staff/likar-mae-pravo-dokladno-pro-pilgi-dlja-medikiv-u-silskij-miscevosti

    КОНСУЛЬТУЄ МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
    Департамент економіки та ресурсного забезпечення

    Щодо пільг медпрацівникам

    ПИТАННЯ: Чи було внесено зміни щодо пільг медпрацівникам до Державного бюджету України на 2014 р. відповідно до Закону України від 27.03.2014 р. № 1166? З якої дати нараховувати пільги медпрацівникам?

    ВІДПОВІДЬ: Верховна Рада України 8 лютого 2007 р. ухвалила Закон «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я» щодо надання пільг медичним працівникам, які працюють у сільській місцевості та селищах міського типу і проживають у цих населених пунктах у квартирах та власних будинках.

    Ці гарантії надаються в Порядку, затвердженому наказом Мінпраці, Міносвіти, МОЗ та Мінкультури України від 13.09.2006 р. № 341/651/619/769 «Про затвердження Порядку забезпечення працівників бюджетних установ (закладів) безплатним користуванням житлом з опаленням і освітленням відповідно до пункту «і» частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я, частини четвертої статті 29 Основ законодавства України про культуру, абзацу першого частини четвертої статті 57 Закону України «Про освіту» (із змінами).

    Чинність Порядку поширюється на педагогічних, медичних. Фармацевтичних працівників та працівників культури установ (закладів) державної та комунальної форм власності незалежно від відомчого підпорядкування, на пенсіонерів, які раніше працювали педагогічними, медичними та фармацевтичними працівниками в сільській місцевості і селищах міського типу і проживають у таких населених пунктах.

    За пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (далі – постанова № 530) пільги, компенсації та гарантії, на які згідно із законами мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці та особи начальницького і рядового складу щодо знижки плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, інші послуги), безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі) та автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів, надаються за умови, якою розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із середньомісячним сукупним доходом пільговика за попередні шість місяців не перевищує 900 грн.

    Ця норма постанови № 530 фактично скасовує право на пільги на комунальні послуги медичним працівникам, які працюють у сільській місцевості та селищах міського типу і проживають у цих населених пунктах у квартирах та власних будинках, середній посадовий оклад яких, визначений за Єдиною тарифною сіткою, сьогодні становить: лікарів – 1888 грн, сестер медичних – 1510 грн, що значно перевищує 900 грн.

    Ураховуючи викладене. Міністерство охорони здоров’я України неодноразово зверталося до уряду та Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо скасування зазначених обмежень, але нині п. 14 постанови № 530 є чинним.

    Водночас це питання слід розглядати у взаємозв’язку з обсягом валового внутрішнього продукту, який перерозподіляється через зведений бюджет України, оскільки бюджетні видатки формуються в межах наявних ресурсів дохідної частини бюджету, тому подальша робота щодо поліпшення соціального захисту працівників галузі охорони здоров’я буде проводитися з урахуванням фінансових можливостей держави.

    Ірина ДЕРЕГЛАЗОВА,
    головний спеціаліст

    “Праця i зарплата” N 27 (895), 23 липня 2014 р.
    Передплатний iндекс: 30214

    Джерело: http://cons.parus.ua/_d.asp?r=0963Z2bb99d9c823e8f9855ce4c7d8e8ca560