Все записи автора dr.shevchuk

Гарне виконання лапароскопічної пієлопластики у виконанні Шевчука Д.В. та Черчика Ю.О. 

на базі клініки малоінвазивної хірургії "Вітал" (м. Бердичів)

Не міг не розмістити цю статтю на своїй сторінці… Завжди захоплювався Олександром Афанасійовичем Сергієнко! Як при житті, так і після його смерті… Вічна пам’ять…

“Не важливо скільки років ти прожив, важливо, наскільки якісно”. – Ці слова належать лікарю ортопеду-травматологу дитячому Олександру Афанасійовичу Сергієнку, професіоналу своєї справи, «маестро», як його з повагою називали колеги з ОДКЛ – єдиного лікувального закладу, роботі в якому він присвятив усе своє трудове життя.

Саме тут, працюючи з дітьми, він реалізувався як лікар, досягши такого рівня професіоналізму, що на консультацію до нього прагнули потрапити батьки з дітьми не лише з нашої області, а й з інших регіонів країни. Маючи величезний багаж знань і досвіду, він усе своє життя працював над собою, багато читав, інколи його можна було побачити за столом з циркулем або лінійкою – Олександр Афанасійович щось аналізував, виміряв, продумував хід кожної майбутньої операції. Він удосконалював апарат Ілізарова, запатентував до десяти винаходів, хоча їх кількість могла бути набагато більшою, читав лекції на курсах удосконалення лікарів. Чекали на виступи талановитого лікаря-практика Сергієнка з Житомира й на міжнародних семінарах. Олександр Афанасійович прожив лише 63 роки, але прожив їх, як і мріяв, надзвичайно якісно, реалізувавши себе сповна і в професії, і в особистому житті. Він був прекрасним сином, чоловіком, батьком, дідусем, попереду в нього було багато планів, задумів, які, на превеликий жаль, не вдалось реалізувати, бо хвороба, як кажуть, не вибирає…

-Мирослава Олександрівна Сергієнко, донька: «Тато, Олександр Афанасійович Сергієнко народився в с. Закутинці Богуславського району Київської області і був найменшим з п’яти дітей у родині Афанасія Мефодійовича і Домни Оверківни. «Наш Сашик»,-так усі домашні називали улюбленця родини. Через зайнятість батьків, бо зрозуміло, щоб прогодувати таку велику родину, їм доводилось важко працювати в колгоспі і вдома, в ролі няньки у нього була старша 11-річна сестра Маруся, якій ще й самій так хотілося погратися з ровесниками. Тож історій, подібних тій, як малий Сашко у такої няньки не раз випадав з візочка, безліч і не раз ці спогади були темою для дружніх жартів у нашій сім’ї, коли всі Сергієнки збиралась на свята. Усі діти цієї великої згуртованої родини, незважаючи на напівголодне дитинство, школу за три кілометри і дві пари чобіт на п’ятьох (тож те, що діти в родині навчалися у дві зміни, було везінням), виросли розумними й освіченими людьми. Старший Василь працював головою колгоспу, Петро – викладач, кандидат філософських наук, Микола – хірург, ортопед-травматолог, йому нині 73 роки, але він і зараз працює в Києві за спеціальністю, єдина донька Марія залишилась при батьках, працювала на фермі. А мій тато, маючи від природи хист до малювання, мріяв працювати з деревом, займатися різьбярством, тож маючи неповну середню освіту, вирішив подати документи до Львівського технікуму, єдиного на той час, хто готував фахівців відповідного профілю. Я вже не пам’ятаю усіх деталей цієї історії, але тато повернувся у рідне село і закінчував 10 класів, але потім не раз у житті ще використовував свій хист до малювання, коли в школі у мене були уроки креслення. Аби я мала уявлення, вирізав деталь з картоплини, з якої можна було зробити креслення у трьох проекціях і детально все пояснював. Закінчивши школу з відмінними оцінками, тато вирішив подати документи в КМІ ім. О.О.Богомольця на педіатричний факультет. Старший брат Петро, викладач філософського факультету Київського університету ім. Т. Шевченка, вмовляв його вступати до них, провівши для нього навіть екскурсію по факультетах, переконував, що його місце тут і він навіть нікому не казатиме, що вони рідні брати. Але абітурієнт Олександр Сергієнко остаточно визначився з майбутньою професією – буде лікарем, як і інший їх рідний брат Микола, який у цей час уже був студентом столичного вишу.

Самодисципліна, велика сила волі, потяг до знань,- усе сприяло тому, що з першого курсу він учився на відмінно. До того ж оселився тато у кімнаті гуртожитку зі своїм однодумцем, майбутнім світилом медицини і другом на все життя Василем Петровичем Сорокою.

На період сесії вони закривались у своїй кімнаті і нічого іншого, окрім конспектів і підручників у той час для них не існувало, а вже влітку, після успішно складеної літньої сесії, разом зі старшим братом тато поїхав у будівельний загін у Казахстан, де й зустрівся з моєю мамою Фарідою. Вони листувались рік, на студентські канікули тато їздив у Казахстан, і мама, вихована в суворих національних традиціях, дала згоду на заміжжя і переїзд до чоловіка в далекий край, в Україну. Жили спочатку в гуртожитку, у дев’ятиметровій кімнатці з перегородкою, розрахованій на дві родини. Тато, аби забезпечити сім’ю, вчився на відмінно, щоб отримувати підвищену стипендію, і підробляв на швидкій допомозі. Згодом житлові умови дещо покращились з переїздом до Пущі-Водищі, де жив старший брат Коля з дружиною Танею, яка була шеф-кухарем у санаторії. Мама деякий час працювала разом з нею, а згодом вона вже поєднувала навчання у медучилищі і роботу в інституті ендокринології і обміну речовин ім. В.П.Комісаренка. Київ – місто, де я народилася.

Проходити інтернатуру татові запропонували в Житомирі. В.В. Онищенко, один із тих фахівців, хто відіграв значну роль у становленні і розвитку хірургічної, ортопедо-травматологічної служби на Житомирщині, переконав тата залишитись працювати тут. Слід зазначити, його неодноразово переманювали в столицю та й мама була не проти – в Києві і нині живе багато наших родичів, але тато обрав Житомир. Спочатку ми жили в гуртожитку на бульварі, де, мешкали й інші медпрацівники. Пам’ятаю, як захворіли тоді ми з татом на хворобу Боткіна і обоє лікувались в обласній дитячій лікарні. Місця в дитсадку для мене не було, тож взяти мене погодились за умови, що й мама працюватиме. Мама влаштувалась тоді на роботу вихователькою у мій дитсадок, бо мала ще й педагогічну освіту, закінчивши Бердичівське педучилище. А тато дуже багато працював, він буквально жив професією. Робив креслення якихось приладів, ходив на завод, де йому їх виточували, виступав на курсах підвищення кваліфікації, викладав у Житомирському медучилищі, розробивши власну систему тестування, завдяки якій можна було легко перевірити засвоюваність матеріалу студентами, брався за лікування рідкісних захворювань, і вони йому підкорялися. До нього на прийом приїздили пацієнти чи не з усього світу. Пригадую навіть, як я їхала в трамваї зі школи і якась незнайома жінка підійшла і запитала мене, чи я не донька Сергієнка?

Знаю, що тато ніколи не лукавив. Оглянувши дитину і проаналізувавши всі можливості, запитував батьків, чи готові вони до повторних операцій. З багатьма родинами колишніх пацієнтів ми дружимо і донині, як ось і з Лідією Володимирівною, доньку якої тато лікував багато років і в результаті вони стали близькими нам людьми. Він завжди жив хірургією, ортопедією, не любив підміняти навіть на час відпустки завідуючого, казав: «Я – лікар-практик. У той час, коли я можу когось врятувати, я змушений займатись паперовою роботою». Пам’ятаю вічну татову зайнятість, поїздки, виклики по ургенції, і разом з тим він старався приділити родині увагу. Усім трьом нам він купив ковзани, і ми навчились на них кататись, те ж було і з велосипедами. А ті незабутні походи в гори, підкорення Малої, а потім і Великої Сивуль!

Напередодні походу він все прораховував, планував все до найменших дрібниць і навіть ложечка коньяку після дощу усім без винятку членам експедиції – теж його прояв уваги. Моя донька Марина, його улюблениця, потім хвалилася: «А я з дідусем коньяк пила». А ще пам’ятаю, як у неї замерзли руки під час походу і тато порадив їй: «А ти шкарпетки на руки одягни!» Це було так смішно…
Тато був дуже доброю людиною, любив пожартувати, але не ображаючи, любив життя, багато читав і мабуть, якби мав змогу, а головне – час, багато б подорожував, бо улюбленою його передачею був «Світ навиворіт». Він любив гарні, змістовні пісні, а про пісню «Есть только миг» якось сказав, що ми навіть не уявляємо, як там все точно сказано! Коли тато захворів, моя донька Марина, яка має від природи гарний голос і знає багато пісень, на його прохання співала йому в лікарні. Прослухавши її репертуар англійською, він просив, щоб заспівала українською і донька, так схожа та татка і на бабусю Домку – з такими ж небесно-голубими очима, як у них, співала його улюблену « Я піду в далекі гори». Від природи завжди зібраний тато хотів, щоб і ми такими були, казав нам: «Я не хочу, щоб по мені лили сльози. Іди, причепурись. А сережки твої де?»
Тато завжди мріяв про учня, якому можна було б передати свій досвід, все хвилювався: «Ось вимре наше покоління…» і дуже тішився, коли він з’явився – Юрій Сергійович Можарівський, він був з татом до останніх днів, як і Віктор Федорович Панчишин. Їх імена я згадуватиму завжди з глибокою вдячністю, як і багатьох інших колег з обласної дитячої клінічної лікарні – лікувального закладу, якому він присвятив усе своє таке коротке життя».

Дійсно, 63- хіба це вік для людини? Олександр Афанасійович міг ще довго жити, оперувати, ходити з рідними людьми в улюблені гори, зрештою, дочекатись, коли внучка стане лікарем, як вона вже вирішила і можливо теж лікуватиме дітей. Дідусь пішов з життя, знаючи про це її рішення і мабуть у душі тішився цьому, як і тому, що донька залишилась на його прізвищі.
Проводжали О.А. Сергієнка в останню путь, як і годиться «маестро» – аплодисментами.

Джерело: http://zhodkl.zt.gov.ua/2019/09/20/%d0%bd%d0%b5-%d0%b2%d0%b0%d0%b6%d0%bb%d0%b8%d0%b2%d0%be-%d1%81%d0%ba%d1%96%d0%bb%d1%8c%d0%ba%d0%b8-%d1%80%d0%be%d0%ba%d1%96%d0%b2-%d1%82%d0%b8-%d0%bf%d1%80%d0%be%d0%b6%d0%b8%d0%b2-%d0%b2%d0%b0/

Cloacal exstrophy is considered one of the most severe birth defects compatible with life. Only a few decades ago, most babies with this condition didn’t survive, and those who did were relegated to dismal existence. Today, infants born with the condition can lead normal, healthy, productive lives thanks to a series of surgeries that restore normal anatomy and function. Carter Cline is one of those children and the 100th patient to undergo surgery for cloacal exstrophy at the Johns Hopkins Children’s Center, which has performed more such procedures than any other hospital. Learn more about cloacal exstrophy at: http://www.hopkinschildrens.org/cloac…

Гарна презентація доктора дитячого уролога із США!

Це просто жах! Чим вихваляємось?! Якими пільгами?!
Чи може МОЗ добився відміни постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 
«Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», 
яка забрала у сільських медиків усі пільги, гарантовані Законом України?!
В кінці пояснення від МОЗу за 2014 рік про сумнозвісну пАстанову...

Медики, які працюють у сільській місцевості, можуть розраховувати на додаткові пільги. Розповідаємо, які пільги і за яких умов мають забезпечуватися і як це реалізується на практиці.

ЯКІ ПІЛЬГИ ЗАКРІПЛЕНІ В ЗАКОНОДАВСТВІ

Робота медиків у сільській місцевості має певні особливості. А отже, в законодавстві передбачено, що медики мають право на забезпечення побутових потреб у сільській місцевості:

• на безоплатне користування житлом з освітленням і опаленням тим, хто проживає і працює у сільській місцевості і селищах міського типу;
• на  додаткові гарантії оплати праці та належних умов праці, включаючи забезпечення необхідним медичним обладнанням та спеціальним транспортом;
• на мотиваційні пакети від місцевої влади, у тому числі надання службового житла, транспорту, мобільного зв’язку, пільгових (іпотечних) кредитів на будівництво або придбання житла, компенсації плати за житлово-комунальні послуги та енергоносії, обслуговування та експлуатацію автомобільного транспорту;
• на підвищення рівня професійних знань та практичних навичок;
• на пільги щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством і будівництва приватного житла, придбання автомототранспорту;
• на безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на території відповідної ради, із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.

ЯК РЕАЛІЗУЮТЬСЯ ПРАВА НА ПРАКТИЦІ

Забезпечення житлом зараз активно практикується для залучення лікарів первинної ланки. Адже дохід медичного закладу напряму залежить від кількості пацієнтів, які підписали декларації з лікарями закладу.

Там, де місцева влада розуміє необхідність підтримки свого центру первинної медичної допомоги або окремої амбулаторії – лікарям надають службове житло, іноді з можливістю поступового викупу, або, за бажанням працівника – пільговий кредит на придбання власного. Також місцева влада пропонує повну або часткову оплату комунальних послуг.

Так, у смт Веселинове Миколаївської області лікарю надають квартиру з ремонтом і меблями. У с. Рівне Кіровоградської області лікар забезпечується 2-кімнатною квартирою  в центрі села, облаштовану меблями, є договір з сільською радою про оплату комунальних послуг. У с. Великі Виски тої ж області також шукають лікаря з можливістю надання 2-кімнатної квартири. Там будуть раді бачити молодих лікарів. Також  молодого спеціаліста, який має кваліфікацію роботи з дітьми, навіть без досвіду роботи чекають у ЦПМСД Варварівської сільради на Дніпропетровщині, надають квартиру за місцем роботи. Забезпечують житлом і у с. Виноградове та сільських амбулаторіях Олешківської ЦПМСД на Херсонщині. Місцева ОТГ готова закупити квартиру в смт. Козельщина на Полтавщині. Це тільки декілька прикладів, про які керівники лікарень широко комунікують у соцмережах.

За проектом “Доступна медицина” вже збудовано 93 амбулаторії в сільській місцевості. Значну частину з них одразу облаштовують сучасним житлом для медичного персоналу.

Також у оголошеннях про запрошення на роботу лікарів у сільську місцевість завжди акцентують увагу на заробітній платі 12-15 тис. грн на місяць. Деякі заклади пропонують “підйомні” до 100 тис. грн, як от у Тарутинському районному центрі ПМСД в Одеській області.

Важливою умовою надання первинної медичної допомоги сільському населенню є наявність в амбулаторії автомобіля та забезпечення необхідним медичним обладнанням.

Оснащення медичного закладу має відповідати табелю оснащення, який затверджений наказом МОЗ України від 26.01.2018 р. № 148.  Це не тільки сучасне медичне обладнання, а й наявність транспортного засобу. Заклади первинної медичної допомоги мали бути забезпечені обладнанням і транспортом для підписання договору з Національною службою здоров’я. З 2020 року такі договори будуть необхідною умовою отримання фінансування з державного бюджету і для закладів спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги. Зокрема, у ті медичні заклади в сільській місцевості, які ще не мали транспортного засобу, авто закупили за проектом “Доступна медицина”.

ХТО ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ЗА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІЛЬГ ДЛЯ МЕДИКІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ У СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ

У  Законі «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості»  зазначено, що органи місцевого самоврядування з метою підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості:

• вирішують в установленому порядку питання про забезпечення медичних та фармацевтичних працівників житлом, службовим транспортом, належними умовами праці, стаціонарним та мобільним зв’язком, мобільною комп’ютерною технікою та програмними продуктами, професійною літературою та періодичними медичними виданнями, у тому числі електронними;
• впроваджують додаткові стимули для залучення на роботу висококваліфікованих медичних працівників шляхом запровадження мотиваційних пакетів, що можуть включати, зокрема, позачергове безоплатне виділення земельних ділянок, сприяння в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла, надання допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті, компенсацію плати за житлово-комунальні послуги, послуги зв’язку, обслуговування та експлуатацію автомобільного транспорту, оплату за навчання в інтернатурі, підвищення кваліфікації, у тому числі за кордоном, додаткову оплату праці, інші заохочувальні заходи за проведення профілактичних медичних оглядів, диспансеризації, вакцинації пацієнтів або додаткові фінансові заохочення.

Крім широкої комунікації про умови роботи в медичному закладі в конкретному селі, селищі міського типу або ОТГ, важливо також підвищувати рівень інфраструктури населеного пункту.

ДЕ ЗАКРІПЛЕНІ ПРАВА МЕДИКІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ У СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ

Права медиків, які працюють у сільській місцевості, регулюються такими законами:

• Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року № 2801-XII
• Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР
• Закон України “Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості” від 14 листопада.2017 р. № 2206-VIII

Джерело: https://moz.gov.ua/article/for-medical-staff/likar-mae-pravo-dokladno-pro-pilgi-dlja-medikiv-u-silskij-miscevosti

КОНСУЛЬТУЄ МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
Департамент економіки та ресурсного забезпечення

Щодо пільг медпрацівникам

ПИТАННЯ: Чи було внесено зміни щодо пільг медпрацівникам до Державного бюджету України на 2014 р. відповідно до Закону України від 27.03.2014 р. № 1166? З якої дати нараховувати пільги медпрацівникам?

ВІДПОВІДЬ: Верховна Рада України 8 лютого 2007 р. ухвалила Закон «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я» щодо надання пільг медичним працівникам, які працюють у сільській місцевості та селищах міського типу і проживають у цих населених пунктах у квартирах та власних будинках.

Ці гарантії надаються в Порядку, затвердженому наказом Мінпраці, Міносвіти, МОЗ та Мінкультури України від 13.09.2006 р. № 341/651/619/769 «Про затвердження Порядку забезпечення працівників бюджетних установ (закладів) безплатним користуванням житлом з опаленням і освітленням відповідно до пункту «і» частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я, частини четвертої статті 29 Основ законодавства України про культуру, абзацу першого частини четвертої статті 57 Закону України «Про освіту» (із змінами).

Чинність Порядку поширюється на педагогічних, медичних. Фармацевтичних працівників та працівників культури установ (закладів) державної та комунальної форм власності незалежно від відомчого підпорядкування, на пенсіонерів, які раніше працювали педагогічними, медичними та фармацевтичними працівниками в сільській місцевості і селищах міського типу і проживають у таких населених пунктах.

За пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (далі – постанова № 530) пільги, компенсації та гарантії, на які згідно із законами мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці та особи начальницького і рядового складу щодо знижки плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, інші послуги), безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі) та автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів, надаються за умови, якою розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із середньомісячним сукупним доходом пільговика за попередні шість місяців не перевищує 900 грн.

Ця норма постанови № 530 фактично скасовує право на пільги на комунальні послуги медичним працівникам, які працюють у сільській місцевості та селищах міського типу і проживають у цих населених пунктах у квартирах та власних будинках, середній посадовий оклад яких, визначений за Єдиною тарифною сіткою, сьогодні становить: лікарів – 1888 грн, сестер медичних – 1510 грн, що значно перевищує 900 грн.

Ураховуючи викладене. Міністерство охорони здоров’я України неодноразово зверталося до уряду та Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо скасування зазначених обмежень, але нині п. 14 постанови № 530 є чинним.

Водночас це питання слід розглядати у взаємозв’язку з обсягом валового внутрішнього продукту, який перерозподіляється через зведений бюджет України, оскільки бюджетні видатки формуються в межах наявних ресурсів дохідної частини бюджету, тому подальша робота щодо поліпшення соціального захисту працівників галузі охорони здоров’я буде проводитися з урахуванням фінансових можливостей держави.

Ірина ДЕРЕГЛАЗОВА,
головний спеціаліст

“Праця i зарплата” N 27 (895), 23 липня 2014 р.
Передплатний iндекс: 30214

Джерело: http://cons.parus.ua/_d.asp?r=0963Z2bb99d9c823e8f9855ce4c7d8e8ca560