Остання інформація від МОЗу: кількість лікарів в галузі збільшується. 
Дивно, адже останнім часом звідусіль звучала інформація про нехватку 
лікарів і масовий відтік кадрів за кордон. Нижче хочу навести різносторонню інформацію...

Число медпрацівників у країні впродовж останніх кількох років залишається відносно стабільним: у державних і приватних медзакладах працює близько 186 тисяч лікарів. Головне завдання на сьогодні – не збільшити число медиків, а забезпечити якісну медичну допомогу на усіх рівнях і достойну зарплату медикам.

За останні роки число лікарів, які працюють у державних і приватних закладах охорони здоров’я, дещо збільшилося (з 185 945 у 2014 році до 186 178 у 2017 році). Схожа ситуація спостерігається у медзакладах, підпорядкованих МОЗ України. Тобто про тотальний брак кадрів не йдеться.

Головне завдання на сьогодні – забезпечити якісну медичну допомогу на усіх рівнях і достойну зарплату медикам. Саме тому МОЗ України впроваджує системні зміни у охороні здоров’я. Передусім йдеться про реформу фінансування: уже цього року заклади первинної меддопомоги, які автономізуються і увійдуть у реформу, зможуть отримувати пряме фінансування від держави через НСЗУ за кожного пацієнта і вільно розпоряджатись коштами. Це означає, що тарифні сітки заробітної плати для медиків будуть скасовані: заклади отримують можливість самостійно визначати розмір виплат і достойно мотивувати лікарів. Реформування моделі фінансування медичних установ спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги розпочнеться вже наступного року.

Якість меддопомоги нерозривно пов’язана із якістю освіти медиків. Уже з цього року можливість стати медиком отримають лише найбільш мотивовані абітурієнти: МОЗ разом з МОН вводять пороговий прохідний бал для медичних спеціальностей на рівні 150 балів ЗНО з профільних предметів. У цьому році також буде проведено міжнародне моніторингове оцінювання якості вищої медичної освіти, яке допоможе визначити і поступово вирішити проблемні моменти у підготовці медиків.

З 2019 року для студентів-медиків, які здобувають ступінь магістра, починаються важливі зміни – свої знання та навички вони підтверджуватимуть складанням Єдиного державного кваліфікаційного іспиту. Він складатиметься з чотирьох компонентів:

1. Інтегрований тестовий іспит «КРОК»;
2. Об’єктивний структурований практичний (клінічний) іспит, який перевіряє практичні навички випускника;
3. Міжнародний іспит з основ медицини;
4. Іспит з англійської мови професійного спрямування.

Успішне проходження всіх етапів іспиту підтвердить, що студенти медичних ВНЗ отримали комплексну підготовку та готові продовжувати навчатися в інтернатурі.

Запровадження такого іспиту дозволяє нам вперше за роки незалежності створити комплексний підхід до оцінювання знань майбутніх лікарів.

Системні зміни поступово впроваджуються і у щоденну роботу медиків. У березні МОЗ скасувало морально застарілі форми первинної облікової документації, щоби вивільнити дорогоцінний лікарський час на допомогу пацієнтам та професійний розвиток.

МОЗ також змінює підхід до професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я – лікарі вдосконалюватимуть свої компетентності у безперервному режимі. Це означає, що уже цього року офіційно визнаватимуться знання та навички, отриманні під час участі у різноманітних тренінгах, стажуваннях, дистанційних курсах, а не лише в закладах післядипломної освіти. Тож тепер результати участі лікарів у фахових нарадах, семінарах, науково-практичних конференціях, симпозіумах, з’їздах, виставках, в симуляційних тренінгах, майстер-класах, курсах з оволодіння практичними навичками, стажування в клініках інших країн, дистанційне навчання, у тому числі електронне через фахові інтернет-ресурси відтепер враховуватимуться при проведенні атестації, відповідно до затверджених МОЗ критеріїв. За кожен формат отримання знань будуть нараховуватися бали, які потім розглядатиме атестаційна комісія. Зараз МОЗ розробляє критерії нарахування балів за участь у різних заходах в системі безперервного розвитку.

Більшість із цих починань – перші реальні кроки, які допоможуть медикам отримати більше мотивації до навчання і саморозвитку, побудови довірчих стосунків із пацієнтами, а пацієнтам – якісніші медичні послуги.

Джерело: http://moz.gov.ua/article/for-medical-staff/transformacija-ohoroni-zdorov%E2%80%99ja-chogo-chekati-medikam

Українські медики масово виїжджають закордон

Торік з України виїхало щонайменше сім тисяч лікарів. Такі дані Українського лікарського товариства. Наші медики їдуть за кордон, бо там краще платять. До прикладу, у Польщі, де доволі охоче працевлаштовують наших фахівців, сімейний лікар отримує зарплату у розмірі 8 тисяч злотих на місяць — майже 53 тисячі гривень. Та ще й житло пропонують. Крім цього українські медики вирушають у Чехію, Німеччину, а буває, що й у африканські країни.

Зрештою набув чинностi наказ Мінохоронздоров”я, що передбачає оптимiзацiю лiжкового фонду медзакладів з 80 до 60 лiжок на десять тисяч населення. А це, як стверджують експерти, призведе до скорочення близько 300 тисяч медиків в Україні. Та й зважаючи на те, що медицина у нас фiнансується на рiвнi 3,5% ВВП (за стандартами ВООЗ має бути не менше 5%), то не надто перспективно навчатися на лікаря і потім працювати за фахом в Україні.

— Точну кількість лікарів, які виїхали з України за кордон упродовж минулого року, важко визначити. Адже навіть Мінохоронздоров”я не має повного реєстру лікарів. Тобто не може надати інформацію про загальну кількість медперсоналу цієї ланки, — розповідає СВІТUA Андрій Іванців, заступник голови Українського лікарського товариства у Львові. — Реєстри лікарів формують самоврядні лікарські організації, але зведених даних немає. Тому йде мова про приблизну кількість тих, хто покинув торік Україну, тобто про 7 тисяч.

— Які ж все-таки основні чинники призводять до такої міграції лікарів?

— Польські медики мають можливість працевлаштовуватися у будь-якій країні, що є членом Євросоюзу. Звісно, якщо десь зарплати більші, то й лікарі намагаються туди поїхати, зокрема, у Німеччину. Тим часом українських медиків цілком влаштовують польські зарплати. Тому немало наших лікарів їдуть працювати у сусідню країну. Коли ми з делегацією їздили у Варшавську лікарську палату, то особисто бачив доволі багато українських лікарів, які здавали тести й проходили процедуру нострифікації дипломів, щоб мати можливість працювати у польських медзакладах.

— На місця польських лікарів працевлаштовуються українські, а хто ж у нас працюватиме?

— Ніхто не захоче працювати в українських медзакладах, де низькі зарплати та ще й виникають проблеми із їх виплатами. Зідно із даними Держстату, середня заробітна плата працівників у галузі охорони здоров”я у першому кварталі цього року становила 2973 гривні на місяць. При цьому 18,7% медичних працівників отримували зарплату від 1500 до 2000 гривень, а 15,8% — від 2000 до 2500 гривень. Дещо більше, ніж 4% — до 1378 гривень. Щоправда йдеться про всіх працівників галузі охорони здоров”я, а не тільки про лікарів.

Та хай там як, але у лікарів зарплати значно нижчі, ніж в інших європейських країнах. Й потрібно розуміти, що втративши зараз значну кількість фахівців, буде складно знайти їм заміну, враховуючи систему освіти, яка досі не реформована, й не маючи відповідної матеріально-технічної бази.

Щоб уникнути цього, необхідно підвищити лікарям заробітну плату. Не може бути у патрульного поліцейського зарплата у 3-4 рази більшою, ніж у лікаря. Це неповага до фаху й нівелювання людських цінностей. Рівень зарплат може вирішити багато проблем у медичній галузі. Медикам врешті слід добиватися, аби їхні права не ущемлювали. В інших європейських країнах лікарі домагалися цього через страйки.

І ми розглядаємо можливість проведення таких заходів. Держава змушена знайти кошти на охорону здоров”я, щоб галузь не вмерла.

— Чи можна стверджувати, що нам уже бракує лікарів?

— Якщо на їхнє утримання не вистачає коштів, то, вочевидь, є ще достатня кількість лікарів. Та, з іншого боку, про брак кадрів говорять у сільській місцевості, у невеликих містечках. Фахівці намагаються працевлаштовуватися у великих медзакладах в обласних центрах. Спостерігається нерівномірний розподіл — десь фіксують перенасичення, а у деяких регіонах справді бракує фахівців.

Зрештою, майже 30% медиків, які працюють у наших лікарнях — пенсійного віку. А щоб більше молодих фахівців працевлаштовувалося, потрібно з лікарями, які вже досягли пенсійного віку, укладати трудовий договір щороку. У цьому документі слід ввести умову про те, що у випадку появи претендента на посаду непенсійного віку, лікарю-пенсіонеру доведеться звільнитися.

Джерело: http://svitua.com.ua/article/201609/630-ukrayinski-medyky-masovo-vyyizhdzhayut-zakordon

ЧОМУ УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРІ МАСОВО ЇДУТЬ ПРАЦЮВАТИ ДО ЄВРОПИ. ІСТОРІЇ МЕДИКІВ ПО ОБИДВА БОКИ КОРДОНУ

Українські лікарні, особливо у прикордонних районах, порожніють. Тут лишаються здебільшого ентузіасти, а також ті, хто боїться кидати домівку і рідних. Чи надовго їх вистачить – риторичне запитання.

Робота за кордоном завжди приваблювала українців високими зарплатами. Причому сусідні країни радо приймають не тільки низькокваліфіковану робочу силу з України, але й таких спеціалістів, як лікарі.

Через те, що український медперсонал шукає кращого життя за кордоном, порожніють вітчизняні лікарні, які не здатні запропонувати своїм фахівцям ані достойної зарплати, ані пристойних умов праці.

Особливо помітно ці міграційні процеси відбиваються у прикордонних з Європою районах. Тільки в одному Берегівському районі Закарпаття вільні вже 90 вакансій медиків, і це при тому, що один лікар часто бере собі по кілька ставок, щоб хоча б якось зводити кінці з кінцями.

Кореспондент ТСН.Тиждень Галина Сергєєва поспілкувалася з медиками, які ще лишаються працювати в українських лікарнях, а також із тими, хто вже заробляє по той бік кордону.

Як виявляється, життя українських медиків за кордоном не таке солодке, як може здатися на перший погляд. Зарплати, порівняно з українськими, звичайно вищі, але й життя там дорожче. Наші досвідчені лікарі вважаються там початківцями і, відповідно, отримують стартову зарплатню.

Сусідні країни так само переживають відтік кадрів у сфері охорони здоров’я до інших, більш розвинутих країн ЄС, тому вакансій чимало. Водночас існують певні вимоги до підтвердження рівня знань. Зокрема, у Словаччині, яка раніше безперешкодно визнавала дипломи українських медиків, минулого року впровадила складне тестування, яке відсіяло чимало пошукачів.

Тим не менш, українським лікарям все ж таки йдуть назустріч, зокрема, надаючи можливість безкоштовно проходити мовні курси та знімати житло з великими знижками.

Анжеліка Нодь
Анжеліка Нодь, медсестра реанімації у лікарні Берегова

– Чи багато людей зараз звільняються та їдуть?

– Багато. Із моїх колег також багато пішло. Коли я прийшла, ми працювали по двоє, по троє на палаті, а зараз взагалі одна медсестра на ніч лишиться. Ми працюємо по ставках. А коли відпускні періоди, то беремо додаткові, по 0,5 або по 0,25 ставки, хто як бажає. Але мусимо взяти, то тоді старша медсестра не може зробити нам графік.

– Через те, що людей не вистачає?

– Так. Кожен день має бути добова сестра, палатна, операційна, доктор, санітарка.

– А на скільки ставок ви працюєте?

– Я зараз працюю на одну ставку, бо ще маю другу роботу, крім реанімації, тому що неможливо на цю зарплату прожити. Я працюю ще у мадярській швидкій як медсестра, перевозимо хворих за кордон.

– Яка у вас зарплата?

– Нереальна, як для нашого життя. 3200-3300 грн. І це з 16-річним стажем, з категорією, з нічними, з процентами. У мене зрізали категорію, тому що я перевелася в операційну. Я працювала на палатах, а 4 роки тому перевелася в операційну як анестезистка. За новими наказами це вважається нова професія, тому зняли вищу категорію. Я знову ходила на курси і починаю свою роботу з другої категорії. Це наші закони.

– Ви думали, щоб переїхати?

– Думала. Але що з родиною робити? Взяти з собою? Хто любить свою роботу, то якось тягне. Але дійде наша країна до того, що всі її залишать. Коли всі зберемося і поїдемо в один день, тоді що буде з Україною? Про це подумайте. Всі не можемо поїхати. Якось тягнемо. Коли б сказали, що в нас маленька зарплата і завтра не прийдемо на роботу – то що будуть робити? Відділення закривати? А хворих куди подіти?

– А ті, хто їдуть з України, які країни обирають?

– Їдуть до Угорщини, до Польщі, Словаччини, Німеччини. Але мало людей працюють у своїй професії. Є дівчата, які поїхали, і вони не працюють у медицині. Бо там теж треба навчатися, здавати екзамени. Як я поїду до Угорщини, то з моїм стажем і дипломами вважатимуся санітаркою. І доки знову не піду на курси, я там – не медсестра. І жити там за такі гроші також складно. Хіба що заробити грошей і приїхати додому. Але це також важко.

ЄВРОПА МАЄ СХОЖІ ПРОБЛЕМИ

Лікарі пояснили, що велика міграція медиків до найближчих країн-сусідок підживлюється ще й тим, що у самих цих країнах склався дефіцит робітників через ті ж самі міграційні процеси. Наприклад, лікарі зі Словаччини або Угорщини обирають працювати у Німеччині або у Великій Британії, де їм платять більше.

Крістіан Куташі
Крістіан Куташі, лікар-реаніматолог у лікарні Берегова

– Чи багато лікарів їдуть з України?

– Загалом багато їдуть. Звичайно, що тут є проблема і з матеріальним забезпеченням. За кордоном багато наших лікарів працюють у місті Фегердьормот в Угорщині. Там зарплати у рази більші, ніж у нас, а навантаження менше. Але там є така ж сама проблема, як і у нас, і наші лікарі туди переходять.

– А їхні лікарі куди їдуть?

– Далі – до Німеччини, Англії. Багато угорських лікарів в Англії працюють.

– Мені розповідали, що багато наших лікарів їздять до Словаччини.

– Так, їздять. А щодо Угорщини, то є багато колег, які фактично проживають у себе вдома, на Закарпатті, а працюють в Угорщині. На чергування туди їздять.

– Які це міста?

– Це у найближчих лікарнях, зокрема у Фегердьормот. Це буквально 30-40 км.

ВІДТІК МОЛОДИХ КАДРІВ

Досвідчені лікарі розповідають, що до Європи їде і багато молодих спеціалістів. Крім того, тут поширена практика, що студенти-медики переводяться до європейських медичних вишів після третього курсу. В Угорщині, Словаччині, Польщі і Чехії безкоштовно навчають іноземців за умови знання мови країни. А в прикордонних українських областях це не проблема. На Львівщині говорять польською, а для закарпатців угорська, чеська та словацька – як рідні.

Валерій Кустрьов
Валерій Кустрьов, завідувач хірургічним відділенням Берегівської районної лікарні Закарпаття

– Ви кандидат медичних наук. Вас не кликали за кордон працювати?

– Перш за все, це має бути особиста ініціатива. Звичайно, є дуже багато вакантних місць за кордоном, у найближчих країнах – Словаччина, Угорщина. І люди, які хочуть виїхати, самі шукають собі роботу. І в залежності від пропозицій, укладають договір. Це стосується в основному молодих спеціалістів. Вони найменше матеріально захищені, тому що заробітна плата молодих спеціалістів далеко не відповідає тому, що мали би отримувати молоді люди після закінчення університетів. Через це виїжджає саме багато молодих спеціалістів, які потім там і формуються згідно з їхніми підходами до лікування. Водночас, на жаль, виїжджає і багато досвідчених спеціалістів, навіть керівники структурних підрозділів, тому що дуже велика різниця у зарплаті.

– У вас хтось поїхав?

– З нашого відділення – так. Є один співробітник, який виїхав в Словаччину й успішно працює хірургом у районній лікарні.

– Тобто вони зацікавлені у наших хороших фахівцях?

– Звичайно. Є великий дефіцит кадрів там. З’явилася величезна фахова ніша, оскільки з сусідніх з Україною країн пішла міграція до більш розвинутих країн – до Германії, Австрії, Чехії. Дуже багато місць звільнилося у Словаччині, в тому числі таких складних спеціальностей як хірургія, дитяча хірургія, анестезіологія. А зарплата не зрівняється з тим, що отримують тут, особливо молоді спеціалісти. Українські лікарі-випускники, як правило, дуже працьовиті, серйозно ставляться до роботи, не розбещені. В основному вони добре приживаються там і працюють вже протягом багатьох років.

ТРУДНОЩІ НАВЧАННЯ ЗА КОРДОНОМ

Кошице – друге за величиною місто в Словаччині після Братислави, розташоване лише за 90 кілометрів від Ужгорода. Там є з десяток лікарень та навіть медичний університет. Час від часу у місцевих газетах з’являються оголошення з пошуку українських лікарів. Проте українці, які вже працюють у Словаччині, розповідають, що не все так просто.

Аліна Путря
Аліна Путря, лікар-інтерн лікарні Університету ім. Павла Йозефа Шафарика у місті Кошице, Словаччина

– Розкажіть, як ви сюди потрапили?

– Я перевелася з Донецького національного університету вже на 5-й курс, мене взяли як іноземну студентку. Довчилася тут два роки і продовжила працювати.

– Чи багато часу зайняло переведення? Як це було?

– Це було складно, потрібно було підготувати багато документів. Але окрім роботи з документами, більше проблем не було, тому що навчальний план співпадав. Потрібно було тільки доповнити те, що я не довчила в Україні, але це не було дуже складно. Я навчалася англійською.

– Чи багато тут українців?

– Останніми роками переїхало дуже багато українців, але вони в основному навчаються у технічному університеті. Українці, які переїжджають сюди, щоб з першого курсу навчатися словацькою мовою, отримують безкоштовну освіту.

– Як вас сприймали на роботі, коли ви почали працювати?

– Не було труднощів. Було дещо складно зі спілкуванням через мову, але насправді українська та словацька мови дуже схожі, тому можна було порозумітися. У мене була складність з отриманням спеціалізації. Щоб почати робити спеціалізацію, потрібно знайти місце роботи, яке тебе візьме як лікаря й оплачуватиме тобі всі шість років спеціалізації. А це складно.

– Виходить, не так просто українським лікарям поїхати та облаштуватися тут.

– Мені здається, що з українським дипломом ще складніше. Його потрібно підтвердити тут, після чого можна працювати лише на території Словаччини, тобто це не розповсюджується на весь Євросоюз. У випадку, коли вже є словацький диплом, влаштуватися вже простіше. Але місць не так багато.

– Яка зарплата тут?

– Як лікар-початківець, який тільки після університету, то зарплата десь 750 євро. У інших лікарів десь 1200-1500 євро.

– Ви живете у гуртожитку?

– Я жила у гуртожитку, а зараз знімаю квартиру.

– Чи дорого виходить?

– Дорого. Якщо порівнювати зарплату і скільки йде на життя, на оплату квартири, на харчування, то грошей на себе практично не лишається. Без допомоги батьків зараз, поки я спеціалізуюся, було б дуже складно.

– Що ви могли б сказати українським лікарям, які кажуть, що їм важко?

– Я впевнена, що важко в Україні. Але так само важко і тут. І роботи багато, трохи важче у моральному плані. Сказати, що фінансово ми отримуємо тут набагато більше – це не так. Звичайно, якщо порівнювати зарплати з українськими, то вони виглядають більшими. Але і витрачаємо тут набагато більше.

ПОПИТ НА УКРАЇНСЬКИХ ЛІКАРІВ ЗРОСТАЄ

Словацький медичний диплом визнається по всьому Євросоюзу, тому місцевим лікарям поїхати легко. Масовий від’їзд тутешніх лікарів розпочався три роки тому. Саме тоді і почали брати українців.

Христина Куриляк
Христина Куриляк, рентгенолог клініки у місті Свідник, Словаччина

– Як давно ви тут?

– В Свіднику я вже більше двох років. 24 серпня на День Незалежності було два роки, як я тут працюю.

– Що вас змусило переїхати?

– Фінансова ситуація – то найперше. Я вчилася в Ужгороді і залишилася на Закарпатті. Працювала ЛОРом. Потім пройшла додаткову атестацію на рентген. Але оскільки у нас в Україні є окремо рентгенолог, окремо доктор на УЗД й окремо на комп’ютерну томографію, тобто немає спільного, як тут, то тут була тільки як рентгенолог. І треба було вчитися заново. Атестація наша не визнається, але умови перфектні.

– То вам подобається?

– Подобається.

– Важко було?

– Важко, бо мовний бар’єр і протоколи трошки інші, діагностика інша. Але якби у нас так було в Україні, то ніхто б нікуди не їхав.

– То що вас змусило поїхати, окрім фінансового питання?

– Мабуть, то дійсно фінансова сторона. Це всіх нас змусило. Ми дуже тяжко вчилися, і щоб отримувати таку зарплату…

– А скільки ви отримували?

– Десь 2013 році отримувала 1100-1200 грн. Якщо ви живете з родичами, я з мамою жила, то ще можна якось. А як сам? То це квартплата, вдітися, прохарчуватися, як жінка, купити косметику – то скільки це виходить.

– Зараз багато їдуть за кордон. Як би ви сказали: це легкий хліб?

– Це хліб нелегкий. І так легко, як ми, вже сюди ніхто не дістанеться. Як ми починали, то не було ще екзамену. Ми нострифікували дипломи, просто надіславши листа. А тепер рік, як ввели екзамен – загальна лікарська справа. Потім має бути мова. І тоді двері відкриваються. Але питання екзамену дуже важкі. У нас одна україночка, яка на дитячому працює, вона склала. Із тих українців, що здавали, може двоє пройшли, всі інші – ні.

– Зараз багато лікарів-українців?

– Дуже багато. На рентгені я одна українка, на терапевтичному відділенні є один українець, в реанімації, на дитячому українка, яка склала екзамен, на неврології двоє українців, на хірургії маємо українця і ще один має прийти. І що цікаво, що вже старші приходять.

– Як вам тут взагалі?

– Нам багато плюсів дали. Нас забезпечили житлом, у гуртожитку. І тут для українців до лікарні приходить вчитель, який навчає нас словацькій мові. Колеги все покажуть, всьому навчать, як має бути.

ДОСВІДЧЕНІ ЛІКАРІ ПОЧИНАЮТЬ ПРАКТИЧНО З НУЛЯ

Володимир Моісей в Україні був завідувачем травматології з вищою категорією. Але у свій передпенсійний вік він вирішив усе кинути і тепер рятує словаків у травмпункті. За штатним ранжиром він тут, наче лікар-початківець й отримує мінімальну лікарську зарплатню.

Володимир Моісей
Володимир Моісей, травматолог клініки у місті Свідник, Словаччина

– Чому вирішили поїхати?

– Син почав навчатися тут, та й я так подумав і вирішив… Чесно кажучи, у нас така не дуже гарна обстановка і в медичній сфері, і загалом.

– Важко заробити в Україні?

– У нас є зарплата, але з тої зарплати прожити важко.

– А тут?

– Тут краще. Я тут лише другий місяць і немає чергувань, то у мене 800 євро. А в нас за такі гроші треба працювати рік. Ще й прожити треба, купити шось треба, а якшо діти ще вчаться, то це неможливо.

– А чи не важко на чужині?

– Важко. Здається, що словацька мова легка. Насправді це один з найважчих правописів в Європі.

– Ви вчите тут мову з професоркою?

– Так, ходжу один-два рази на тиждень. Але умови лікування тут кращі. У нас такого намає. У нас, щоб хворого лікувати, треба йому купити всі матеріали, навіть шприці. А тут є страховка яка все покриває. І скільки тут є перев’язочного матеріалу, скільки рукавиць, усілякі розчини, шприци, ліки. А у нас, лиш хворий прийшов, одразу в аптеку – йди, купи. А тут все є. Тут і гіпсовочна прекрасна, для зняття гіпсу є інструменти. За нашими мірками, це невелика лікарня, але все необхідне тут є. Хворий, коли йде до лікарні, не думає про те, які йому необхідні ліки, обстеження. Якщо навіть вночі хворий надходить, то без проблем робиться комп’ютерна томографія, а у нас це є щось надзвичайне і великих грошей коштує.

СЛОВАЧЧИНА УСКЛАДНИЛА ДОСТУП ДО РОБОТИ

На відміну від Угорщини та Польщі, де нашим лікарям світило максимум лише бути медсестрами, Словаччина визнавала український диплом. Проте торік  атракціон нечуваної щедрості припинився через побоювання, що в Україні дипломи можливо просто купити. Тому у Словаччині впровадили суворе тестування за загальним європейським зразком. Минулого року із майже півсотні українців тест склали лише четверо.

Водночас проти таких драконівських підходів виступають навіть самі словаки, адже працювати тоді зовсім буде нікому. Для них місцеві зарплати – не гроші.

Євген Лешо
Євген Лешо, директор лікарні міста Свідник

– Скільки у вас працює українських лікарів?

– 12 українських лікарів, а загалом у нас 39 лікарів.

– Чому приймаєте українських?

– Тому що не маємо своїх лікарів. Не маємо достатньо лікарів у лікарнях особливо на периферії, як наприклад, тут у Свіднику. Ми в Європейському союзі, а це значить, що кордони відкриті до інших держав. Дуже багато наших лікарів працює в Чехії, Німеччині, Англії. І це неможливо заборонити.

– Там більше зарплата?

– Так. Добрий лікар там може заробити і 10 тисяч євро.

– Скільки вам зараз не вистачає лікарів?

– Ще маємо п’ять вільних вакансій. Хоч сьогодні можемо взяти п’ять лікарів. А загалом у мережі може 50, навіть сто вакансій. Не вистачає лікарів. Але міністерство охорони здоров’я, міністерство освіти – хочуть мати підтвердження, що рівень цих лікарів достатній.

– А як з нашими лікарями? Важко їм пройти цей екзамен?

– Дуже багато проблем із мовою. Ви маєте іншу систему письма. У нас латиниця, у вас кирилиця. І структура тих тестів мала би бути складена більш об’єктивно. Там багато питань так зроблені, аби не пройшли. Так, наприклад, питання з генетики ще з університету.

– Які ви надаєте умови для українських лікарів? Це ось вчитель словацької…

– Так, маємо вчителя словацької, який приходить сюди на роботу і вчить їх індивідуально. Також житло із суттєвою знижкою. Для нас українські лікарі – то перший вибір.

Незважаючи на те, що за кордоном нашим лікарям доводяться не солодко, багато хто все одно їде туди працювати у пошуках кращого життя. На місцях лишаються здебільшого ентузіасти, а також ті, хто боїться кидати домівку і рідних. Чи надовго їх вистачить – риторичне запитання.

Наразі лишається сподіватися на те, що запрацює медреформа, ухвалена депутатами минулого тижня. Реформування має початися вже з 2018 року з первинної ланки надання меддопомоги. Зокрема, реформатори обіцяють появу великого прошарку сімейних лікарів, які зможуть отримувати гідну зарплату.

Джерело: https://tsn.ua/ukrayina/chomu-ukrayinski-likari-masovo-yidut-pracyuvati-do-yevropi-istoriyi-medikiv-po-obidva-boki-kordonu-1019685.html

 

І це далеко не всі історії...